Вже майже 20 років жителі Торгмашу користуються послугами місцевої амбулаторії. «Громадський Ревізор» вирішив провести власну ревізію медичного закладу, аби з’ясувати, як тут лікують пацієнтів
20 років тому, у далекому 1996-му, молоді спеціалісти відкрили невеличкий прийомний покій у районі Торгмаш, який того часу тільки починав розвиватися. З того часу змінилося чимало чого, і з невеличкого прийомного покою народилася перша амбулаторія сімейної медицини, штат лікарів значно розширився, як і приміщення. Одне лишилося незмінним – дружній колектив під керівництвом сімейного лікаря Людмили Темченко, яка останні два роки займає посаду завідуючої відділенням.
З любов’ю до кожного
«Перш за все я – сімейний лікар. І це не просто посада. Ми прагнемо справді стати для людей тими спеціалістами, яким довіряють. Дуже приємно, коли до тебе звертаються всією родиною. Чи це не найбільший показник довіри?»,– розповідає Людмила Григорівна.
До речі, завідуючу знають не тільки пацієнти її дільниці. У коридорах амбулаторії всі з щирою посмішкою вітаються з лікарем. Та й вона, проходячи поруч, у кожного поцікавиться про самопочуття та навіть встигне дати консультацію щодо препаратів чи лікування.
«Ми переїхали до цього району 7 років тому. Нам дуже пощастило, що ми потрапили до Людмили Григорівни на дільницю. Вона ніколи не відмовить. А у нас дитина росте, тому проблеми виникають нерідко. Хоч серед ночі їй подзвони за консультацією – все уважно розпитає та дасть пораду»,– у захваті розповідає Катерина.
Нашим журналістам пощастило побачити лікарів амбулаторії «в дії». Незважаючи на новий регламент, за яким на огляд пацієнта виділяється близько 10 хвилин, лікарі встигають і посміхнутися пацієнту, і пожартувати, і побажати скорішого одужання. Такі прості, на перший погляд, речі додають відчуття особливої душевної близькості і викорінюють страх перед медичними працівниками.
До речі, в кабінетах зазначають, що обслуговують не лише тих, хто зареєстрований на дільниці. Можуть прийняти і людей, які проживають тут фактично, або просто тих, хто звернувся за допомогою. У лікарів в пріоритеті люди, а не документи.
Пост-реформові метаморфози
Про нову систему медичного обслуговування у амбулаторії відгукуються вкрай позитивно. Кажуть, що тепер їм відкривається ще більше можливостей. Та й для людей такі зміни на краще, впевнені в закладі.
«За фактом реформа розвантажила поліклініку. Та і у нас прогрес очевидний. Тепер ми маємо власний денний стаціонар. Маємо змогу власноруч призначати лікування та самі робимо необхідні процедури»,– хваляться лікарі.
Окрім того, тепер в амбулаторії є новий апарат ЕКГ, інгалятор, прилад для електрофорезу та весь необхідний інвентар в маніпуляційному кабінеті. А буквально зо дня на день обіцяють зареєструвати та здати в експлуатацію новенький автомобіль, нещодавно подарований міською владою. Співробітники зізнаються, що авто їм конче необхідно, бо за день кожен лікар, окрім прийомів в кабінеті, ще здійснює 7–10 виїзних оглядів. І дуже часто дорога від одної адреси до іншої займає набагато більше часу, аніж сам виклик. Службова машина значно оптимізує графік роботи амбулаторії.
До речі, якщо ви звернулися до лікарні з проблемою, яка потребує негайного вирішення – будь то ін’єкція чи забор крові на аналізи, то з вас за це не будуть вимагати грошей. Перша допомога завжди безкоштовна. Єдине, якщо вам потрібне довгострокове лікування, то препарати треба буде купляти за власний рахунок. «На це фінансування не вистачає»,– розводять руками лікарі.
Але, порівняно з іншими медичними закладами Київської області, і це вже чимало! Багато киян, наприклад, зізнається, що навіть бояться звертатися до лікарів з проблемами. Бо грошей здеруть за аналізи і лікування стільки, що потім жити немає за що.
В першій броварській амбулаторії розповідають, що таке фінансування було не завжди. Забезпечувати кабінети необхідним інвентарем та медикаментами за кошти місцевого бюджету почали декілька років тому, і лікарі зазначають, що це одразу ж дало свій позитивний результат. Тепер у них завжди є препарати та інвентар, аби надати першу допомогу, і пацієнти не жаліються, що в лікарні все «утридорога». І навіть загальна атмосфера в поліклініці стала набагато спокійнішою, а то, як було, сидить бабуся з пенсією в тисячу гривень, нервує та гадає, скільки ж буде потрібно віддати за чергове лікування та обстеження.
Із світлим поглядом в майбутнє
Окрім нового автомобіля, співробітники очікують пересувний апарат ЕКГ, аби можна було робити кардіограми на виїздах. У районі дуже багато «невихідних» мешканців – це особи похилого віку, інваліди, люди які пережили інсульт або інфаркт. Такі пацієнти потребують регулярного обстеження, але поки що зробити його без виїзду до лікарні неможливо.
Як і в амбулаторії на Геологорозвідці, тут жаліються на брак кадрів. Кажуть, виходять дівчата з медичних інститутів з дипломами терапевтів та педіатрів, а до дільниць не доходять. Зараз у лікарні 7 штатних одиниць сімейних лікарів і 3 – педіатрів. Але якщо серед медиків‑терапевтів іще є змога піти у відпустку чи декрет, то педіатрів зараз в штаті лише двоє. Зізнаються, що робота дуже складна та відповідальна, адже з дитиною потрібно набагато більше уваги та відповідальності, аніж з дорослим.
Зараз лікарів дуже виручають інтерни. На Бровари їх шість і вони постійно чергують у різних кабінетах та відділеннях. Досвідчені медичні працівники зізнаються – із стажерами їм пощастило, усі кмітливі та швидко вчаться застосовувати на практиці теоретичні знання.
«Робота важка, потребує пильної уваги та повної віддачі, проте тут лікарі такі чудові. Ніколи не відмовлять, завжди підкажуть, що незрозуміло. Приємно працювати в такому колективі. Але з такою заробітною платнею дуже складно жити. Мені ще рік інтернатури залишився, і я не впевнена, чи зможу надалі працювати у державній структурі»,– зізнається одна із стажерок.
Що б хотілося сказати наостанок? Переглядаючи напружений робочий графік броварських лікарів, щиро дивуєшся – як можна це витримувати щодня, з року в рік?
«Наша робота – наше життя»,– через втому посміхаються лікарі. І спостерігаючи за тим, з якою турботою в очах вони приймають чергового пацієнта, переконуєшся: співробітники амбулаторії – лікарі за покликанням.
Маргарита Струтинська
