Думаєте, тільки в дрімучі часи розгулу кріпосного права господарі могли продавати чи дарувати одне одному будинки чи цілі села разом з людьми, що там проживають? Як би не так. Майже така історія ледь не сталася у нашому місті. І лише згуртованість людей та вчасне звернення за допомогою зупинило продаж «з молотка» гуртожитку по бульвару Незалежності, 3-Б, в якому живуть люди, ні багато, ні мало – 168 сімей
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Були часи, коли держава могла собі дозволити будувати житло для працівників певних підприємств. Наприклад, для «Броварського заводу пластмас». 22 листопада 1971 року на засіданні виконкому тоді ще Броварської районної ради депутатів трудящих було затверджено акт Державної приймальної комісії
про введення в експлуатацію заводського гуртожитку на 515 місць у м. Бровари по вул. 50 років Комсомолу, 8.
Пройшов час, у 1989 році вулиця перетворилася на бульвар, «50 років ВЛКСМ» трансформувалося у «Незалежності», №8 став номером 3-Б. Однак, гуртожиток залишився у своєму «першородному» статусі.
У грудні 1993 року було підписано договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі майна на суму 13 мільярдів 177 мільйонів 184 тисячі тоді ще радянських карбованців між Фондом державного майна України та організацією орендарів ОП «Броварський завод пластмас». До вартості зазначеного майна не було включено державний житловий фонд на суму 409 тисяч карбованців. У переліку майна не було зазначено, яке майно передається у власність, а яке – у тимчасове користування. У 2001 році, згідно з інвентаризаційним описом, проведеним представниками тоді вже ЗАТ «Броварський завод пластмас» та регіонального відділення Фонду держмайна України по Київській області, гуртожиток визначався як державне майно, яке не ввійшло до статутного фонду підприємства.
Однак, через два роки, у січні 2003 року вирішено оформити право власності ЗАТ «Броварський завод пластмас» на цілісний майновий комплекс. Для оформлення права власності було надано документи 1993 «року народження», тому самі конкретні об’єкти не перелічувалися, а лише вказувалася вартість основних засобів. Вочевидь, саме тоді гуртожиток і опинився у складі «майнового комплексу» заводу. Автоматично, так би мовити, а можливо, так було комусь треба. З дальнім прицілом. Для оформлення права власності за підписом голови правління та головного бухгалтера ЗАТ «Броварський завод пластмас», надано перелік об’єктів нерухомого майна, що належить ЗАТ, яке утворилося шляхом перетворення колись орендного підприємства та яким самовільно без відповідного документального підтвердження визначено перелік об’єктів.
Таким чином, керівництво закритого акціонерного товариства взагалі не зверталося до Фонду держмайна для отримання підтвердження права власності на нерухоме майно, яке було приватизоване у складі цілісного майнового комплексу та ввійшло до статутного фонду правонаступника організації орендарів – закритого акціонерного товариства. Коротше кажучи, так просто не розберешся.
САМООРГАНІЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ
Відчуваючи непевність у завтрашньому дні, мешканці ще в 2005 році подали судовий позов про скасування рішення виконкому «Про оформлення права ласності на об’єкти нерухомого майна», аби відокремити гуртожиток від цілісного майнового комплексу заводу.
Однак, Феміда не визнала правомочності претензій громадян та постановила – гуртожиток по бульвару Незалежності, 3-Б все-таки входить до цілісного майнового комплексу, придбаного заводом за договором купівлі-продажу і є власністю ЗАТ «Броварський завод пластмас». Також зазначалося, що позивачами не доведено порушення їхніх прав та інтересів, тому у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Після такого «вибрику» Феміди можна було опустити руки та «плисти за течією», однак активні броварчани спільно з регіональним відділенням Фонду держмайна України почали звертатися зі скаргами до апеляційного суду Київської області. І знову зазнали «фіаско». Колегія суддів при розгляді справи прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції «постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає». Вже у січні 2006 року усі апеляційні скарги були відхилені, а рішення Броварського міськрайонного суду залишено без змін, оскільки не було доведено, що права громадян порушені.
Лише судовою тяганиною активність мешканців не обмежилася. Вони неодноразово зверталися з колективними проханнями до правління на той момент вже ПАТ «Броварський завод пластмас» про безоплатну передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади міста Бровари з метою забезпечення та реалізації права на житло.
Людей можна зрозуміти – йти нікуди, ця маленька кімнатка – все, на що можуть розраховувати мешканці. Тут народжувалися та виростали діти, тут пройшло все життя. Завітавши днями до гуртожитку, перше, що вразило – цілий «ешелон» дитячих візочків, маленькі власники яких разом з мамами і татами можуть опинитися на вулиці волею обставин, що склалися. Піднімаємося на поверх вище – у очі впадають капітальні двері, видно, що люди, як можуть, облаштовують своє житло. Надовго і всерйоз, ґрунтовно та з перспективою.
Але… до сьогодні ПАТ «Броварський завод пластмас» не спромоглося вирішити – передавати чи ні гуртожиток до комунальної власності, а люди чекали. Доки не дочекалися.
СКАНДАЛ ДЕРЖАВНОГО МАСШТАБУ
Грім грянув серед ясного неба, коли практично випадково вони дізналися, що їх будинок у складі майнового комплексу заводу «Пластмас» виставлено на аукціон. Торги мали відбутися вже 4 липня і що було б з мешканцями гуртожитку, якщо його продали б разом з заводом на цьому аукціоні, можна лише здогадуватися.
«Нас 168 сімей, у нас діти, люди похилого віку, що з усіма нами буде?!!! Ми відчуваємо себе якимись кріпосними середньовічними, яких продають разом з нашими хатами!», – з розпачем говорить мешканка гуртожитку Марина Нечипорук.
І знову вчасно спрацювала взаємопідтримка та самоорганізація. Люди звернулись до поліції, прокуратури, прийшли величезною делегацією – з діть ми та цілими сім’ями – у виконком, до міського голови. І як виявилося – правильно зробили. Адже буквально за декілька днів, підключивши всі можливі ресурси, вдалося зробити майже неможливе – у понеділок, коли мав відбутися злощасний аукціон, було отримано судову ухвалу, згідно якої на майно заводу накладено арешт, а значить, торги відкладаються до винесення остаточного рішення.
Продовження у цій справі, звичайно, буде. Однак, станом на сьогодні головне – аукціон не відбувся, люди можуть трохи заспокоїтися. Найкращим варіантом подальшого розвитку подій є передача гуртожитку до комунальної власності міста. Принципова згода міської влади є, справа за керівництвом заводу, яке повинно усього лиш звернутися з листом до виконкому та запропонувати прийняти гуртожиток на баланс міста. Дуже сподіваємося, що зусилля людей та влади не були марними і ця історія вже зовсім скоро матиме свій щасливий кінець.
Ольга Підлісна