“Я проста людина, ви допоможете мені?” – такими словами почалося знайомство журналістів “Громадського ревізора” з Олександром Савеленком. Він розповідав, як будинок у якому мешкав з родиною у Жердовій зруйнували росіяни, як з дружиною та двома дітьми оселився у Гоголеві. Жили скромно, але у злагоді й любові, поки одного дня у подружжя не відібрали дітей. Чому? – щиро не розуміє Олександр і просить журналістів: “Допоможіть повернути сина і доньку”
Олександр чомусь уникає говорити, що для цих дітей він юридично чужа людина. 15-річний Манасій доводиться йому пасинком. А у свідоцтві про народження молодшої дівчинки у графі “батько” вписано вигадану особу. Втім, Олександр впевнений, що Вікторія йому рідна донька і повернути він хотів би саме її. Бо Манасій із слухняного, богобоязливого хлопчика став хрестоматійним прикладом “важкого підлітка”. Постійні сварки, немотивована жорстокість до тварин, дивні вчинки, – як розповів Олександр, – чим більше хлопчик спілкувався із своїм біологічним батьком, тим гірше поводився вдома.
“Був спокійна, лагідна дитина, доки не з’явився папка його, рідний. Що він там обіцяв Манасію – не знаю. Але той після зустрічей повертався, наче не в собі. На матір з кулаками кидався, мовляв, нащо його народила”, – розповідає Олександр.
А ще Манасій почав втікати з дому. Пояснював це начебто голосом “у голові”, що наказує чинити зло. “Я хочу побити Віку, і матір тоже”, – казав вітчиму й біг, куди очі дивилися.
“З ним таке творилося… На лиці мінявся, іншою людиною ставав. Намагався говорити з ним, заспокоювати. А як? Бить його не можна, кричать на його не можна, бо він починає мене вилякувать, що знову піде з хати. В школі Манасія навчили, що у мене права нема на нього голос підвищувати”, – бідкається Олександр.
Останній раз це трапилося влітку. Зранку хлопчик вчергове посварився з вітчимом. Той дорікнув дитині, що годує-одягає малого, натомість розраховує бодай на нормальну поведінку у відповідь. Манасій наче чекав: миттю зірвав з себе увесь одяг, вибіг у двір. Олександр так намагався впіймати хлопця, що й труси з нього зірвав. Таким підлітка під вечір відшукали броварські поліціянти: голим на місцевому кладовищі.
Цей інцидент став “останньою краплею” у стосунках родини Савеленка та служби у справах сім’ї Великодимерської громади. У той же день дітей вилучили.
“Я думав, що йому пройде. Молився за нього. От помолюся й хлопець такий добрий стає, врівноважений”, – розповідає Олександр із сльозами на очах. За час довгої бесіди з журналістами чоловік не раз зривається на сльози. Адже у нього забрали найдорожче – дітей.
Поки молилися – без дітей залишилися
Молитва у цьому домі звучить постійно, нею починається і закінчується день. На стінах багато ікон та байдуже, що святі лики майже не проглядаються крізь товстий шар бруду – сім’я вклякає у молитві перед кожним прийомом їжі. Наприклад, сьогодні це була пісна картопля варена в “мундирах”, пляшка олії та кілька горіхів. Ані шматка хліба поруч. Чи може його не розгледіти у хаосі банок, посуду, коробок і ганчір’я невизначеного походження?
У будинку холодно, страшенний бруд і безлад. Вицвілі, потім пожовклі шпалери ще тримають на собі старі світлини у вишиваних рушниках. Вони єдині тут говорять про те, що дім колись був чистим та затишним, а господарі дбали про всіх мешканців будинку однаково.
Олександровій дружині Тетяні 37 років. Вона постійно мовчить і кудись дивиться. Здається їй байдуже до всього. Три роки тому Тетяна почала сильно хворіти. Їй не можна нервувати, бо кожен стрес закінчується втратою свідомості та приступом епілепсії.
“Жінка, як жінка була. Хороша, хазяйновита. Ну я ж брав її нормальну. А після цих стресів, не хоче на городі робить, не хоче за козами ухажувать, за дітьми дивитися”, – чи то обурюється, чи то жартує Олександр. З його слів, Тетяна має слабке серце, епілепсію та онкозахворювання. Саме для того, щоб доглядати недужу маму, він наполіг, аби діти не ходили до школи, а навчалися вдома.
Насправді якщо старший Манасій хоч іноді намагався потрапити на уроки, то 10-річна Віка читати й писати не вміє. Педагоги Гоголівського ліцею стверджують, що діти залишалися вдома не через хвору маму, а через відсутність профілактичних щеплень. Вакцинацію Олександр Савеленков вважає всесвітньою теорією змови. З цієї ж причини навіть хліб не купує, мовляв, у тісто додають добавки, що руйнують мозок людини. Чи варто говорити про інші харчі, яких ніколи не було на столі у Савеленкових?
Саме через відсутність у домі їжі, повну антисанітарію та занедбаність дітей вилучили. Олександр вважає, – неправомірно: “Забрали дітей, бо умивальник грязний і не метена хата”, – підсміхається чоловік. Також стверджує, що соцслужби, навіть у супроводі поліціянтів, силою вдерлися на його приватну територію (через паркан), погрожували й матюкали, та тиснули на нього психологічно.
“У мене все записано на відео”, – наполягає чоловік. Так-так, прибудинкове подвір’я перебуває під пильним наглядом відеокамер, а від “непроханих гостей” господар по периметру захистив захаращене обійстя колючим дротом. Сторонніх осіб не впускав, а саме працівників служби у справах сім’ї та дітей, педагогів тутешнього ліцею та правоохоронців.
Хлопчик ходив на кладовище працювати: чому соцслужби забрали дітей
Офіційні особи, задіяні у вилученні дітей, в один голос розповідають, що за три роки, відколи Олександр з родиною оселився у Гоголеві, у свій дім тільки раз впустив старосту Романа Приймака.
“Олександр непогана людина. Але його діти не ходили до школи, не обстежувалися лікарями. На його релігійне переконання – так має бути”.
У Гоголівському ліцеї Манасія та Вікторію відверто жаліють. Діти дуже рідко з’являлися у школі, брудні, неприємно пахнучі. Вчителі потайки від Олександра купували брату й сестрі солодощі та газовану воду. Діти дуже обдаровані, але педагогічно занедбані – вважають у ліцеї.
“З Манасієм і Вікторією ми знайомі три роки поспіль, – розповідає Ніна Єлісєєва, директор з виховної роботи, – сім’я проблематична. Аж коли до наших прохань долучилися ювенальна поліція та служба у справах сім’ї – батько дозволив дітям здобувати освіту у формі домашнього навчання. А до того часу він не показував нам ні дітей, ні жінку. На дітей чинив психологічний тиск, не дозволяв спілкуватися з соціумом, забороняв приймати самостійні рішення, та висловлювати власну думку. “Як скаже тато, так і буде”, – завжди відповідала Віка на найпростіші питання. Хлопчик ходив на кладовище допомагати людям. Могилку прибере, траву десь покосить – все якусь копійчину мав з того. Зараз у Манасія все добре, єдине, за ким він сумує – за сестричкою. Я підтримую спілкування з дітками”.
Вителі переконані, Манасій втікав з дому на знак протесту. Хлопчик у такий спосіб привертав увагу соціальних служб, сподіваючись, що його порятують і вони з сестрою зможуть жити в нормальних побутових умовах та повноцінно вчитися, дружити з ровесниками.
Так і сталося. Хлопчик зараз мешкає у рідного батька в Чернівецькій області, Вікторію тимчасово прихистила родина з Броварського району.
Начальник служби у справах дітей та сім’ї Великодимерської селищної ради Оксана Леоненко пояснює:
“З моменту вилучення дітей вже пройшло понад два місяці. Справа знаходиться в суді. Якщо Олександр дійсно хоче повернути доньку, мусить юридично визнати батьківство та створити належні умови для проживання дитини”.
Олександр спілкується з донькою телефоном. Дівчинка плаче й каже, що любить тата і дуже за ним скучила. Про схему повернення дитини вітчиму добре відомо. Але він приречено зітхає: “Проти нас усі зговорилися”, замість зробити генеральне прибирання вдома, взяти за правило щодня готувати свіжий обід і справді піклуватися про дітей.