Телефон пані Люби щодня приймає понад 30 обов’язкових дзвінків. Любов Орел – завідуюча відділенням Баришівського терцентру соціального обслуговування. Кожного дня їй з евакуації телефонують підопічні з єдиним питанням “коли додому”?
“Коли наш терцентр вперше назвали домом, я думала, що мені почулося. Але ні, ми змогли стати рідною домівкою для 38 підопічних та були насильно розлучені війною”, – розповідає Любов Леонідівна.
У село Перемога, де знаходиться терцентр, рашисти зайшли увечері 25 лютого. За будівлею одразу розташували п’ять ворожих танків.
“Сховалися за спинами стариків і людей з інвалідністю, – згадує пані Люба, – зранку і кожного дня до нас приходили перевіряти телефони. Через два тижня у приміщенні зникла електрика. Умови утримання підопічних ставали нестерпними. Адже в центрі все на електриці: тепло, вода, приготування їжі”.
11 березня, при спробі евакуації із окупованого села у бік Гостролуччя за погодженим “зеленим” коридором, російські окупанти розстріляли колону мирних жителів, яка складалася виключно з жінок та дітей. Результат цього звірячого вчинку – сім загиблих. З них одна дитина. Після розстрілу окупанти змусили залишки колони повернутися в назад в Перемогу.
“А поранених привезли до нас. В терцентр. Їх лікуванням займався медик ворожого війська. Одного дня я сказала йому, що умови для пацієнтів та підопічних жахливі, тому потрібен автобус для евакуації. Він сказав писати листа їхньому командиру”.
У відповідь рашист наказав забирати “ходячих” і йти на інший кінець села. Але з 38 підопічних центру – 20 людей самотужки пересуватися не могли.
“Тоді я написала тому нелюду вдруге. Все те саме, але в кінці листа спитала, чи його мама залишила б безпомічних людей напризволяще? Наступного дня примчав медик і передав від командира, що автобус зараз буде”.
Нині частина підопічних перебуває у Ржищеві, інша частина людей – у Таращі. Усі вони дуже хочуть повернутися назад, але… нікуди.
Будинок знеструмлений, обірвані всі комунікації. Рашистські орки забрали всю побутову техніку, дорогі електроінструменти, винесли кардіограф, не погребували тонометрами, глюкометрами і медикаментами.
“Подвір’я після танків наш колектив помалу вирівняв лопатами. А от ремонт самотужки не подужаємо. Та й нічим. Ці рашківські злидні знали ж у кого забирають, а все одно нема електродрелі, бензопили, шуруповерта…” – бідкається Любов Орел і звертається до всіх, хто міг би допомогти відновити приміщення терцентру після завданих орками ушкоджень.
Яка саме допомога потрібна, можна уточнити за телефоном пані Люби: +380 98 411 4704.
Зробіть добру справу, поверніть домівку тим, хто втратив у своєму житті найдорожче.
