Мешканка села Лук’янівка втратила свого чоловіка торік у березні. Поважного віку дід Микола все не вірив, що у село прийшла справжня війна. Проходжувався вулицею, як то робив завше і одного дня росіяни розстріляли його просто так. Дідове тіло три доби лежало під парканом. Він – єдиний мешканець села, що загинув через злочинні діяння росіян
- Почалася війна, у селі вже мало хто зостався. І ми хотіли виїхати, якраз евакуаційний автобус приїхав. А дід не балакав у мене, рак горла у нього, йому операцію зробили, то він записку мені пише: «а на кого ми собаку покинемо?» Собака у нас великий, алабай, та ще коти, кури. Так ми й зосталися, не поїхали.
Дідовій дружині, тепер вдові, Любові Семенівні боляче згадувати той березень рік тому.
- Ой страшне, як гупало, бахкало, береги горіли тут. 53 дірки на даху були, у стару батьківську хату снаряд впав. Діти допомогли все відремонтувати і вікна вставити.
Старий Микола все не йняв віри, що війна «як в кіно» раптом стала у селі, біля його хати. Сусіди його застерігали, мовляв, Коля, не ходи по дорозі. А він все собі виходив з воріт та неспішним кроком прогулювався. Увечері 24 березня його вбили.
- Стріляли тут дуже сильно. Я думала він на береги пішов, щоб подивитися чи де не горить. А воно он як. Якби й побачила одразу, що таке сталося: то кого кликать? Стрільба не вщухає – «швидка» не приїде. Людей в селі нема, тільки я та сусідка мого віку, ми й удвох тіла б не підняли. То ми його накрили, щоб лежав собі.
На третю добу Любов Семенівна не витримала, вийшла з дому у намірі хоч якось поховати свого Миколу. «Хоч би й росіян змушу, – думала собі жінка, – як вбили, б..ді, то хай хоч в хату занесуть».
- А на вулиці солдати біжать, стріляють. Я до них кажу: «Хлопці, ви наші, чи москалі?» Кажуть – наші. То вони мені і діда в дім занесли, і старості села подзвонили.
Вулиця, на якій мешкає Любов Семенівна, постраждала чи не найбільше. Кожен другий будинок пошкоджено, зруйновано чи спалено.
*****
За весь час окупації Лукʼянівки отримали поранення четверо людей — їх діставали з-під завалів зруйнованих будинків. Один чоловік загинув. Ходити селом місцевим російські військові не дозволяли, натомість вдиралися в домівки самі: шукали зброю, генератори, їжу.
Це – Сергій Штайнер. Саме він віддавав накази грабувати та залякувати цивільних у Лук’янівці. Перший військовий рф, якого засудили заочно. Він також є першим засудженим, якого ідентифікували журналісти. Медійники з’ясували, що Штайнер є лейтенантом, заступником командира роти з озброєння військової частини №12128, що в Оренбурзькій області.
За даними прокуратури, Штайнер також віддавав накази розстрілювати колони цивільних автомобілів. Коли ж росіяни тікали від українського контрнаступу, вони танком переїхали автомобіль. Дід Микола – став безневинною і єдиною жертвою хаотичних обстрілів російськими вояками.
Штайнеру як командиру, що віддавав злочинні накази, 26 вересня присудили 9 років ув’язнення. Вирок заочний.
