Початок нового року — це традиційно підсумки пережитого і плани на майбутнє. І тільки на початку 2023 усі відліки та підсумки ведуться не за минулий рік, а від початку повномасштабного вторгнення
Правоохоронці — це ті, кому під час війни до основних обов’язків додалося безліч справ: евакуація мирного населення, розслідування військових злочинів виявлення диверсантів і перелік “нових” спеціальностей ще не повний.
Про те, як поліціянти пережили минулий рік, що сталося із злочинністю та до чого готуються правоохоронці у 2023 році, журналісти “Громадського Ревізора. Бровари” говорили з начальником Нацполіції Київської області Андрієм Нєбитовим.
– 24 лютого ми перейшли не просто на посилений варіант служби, фактично перевели увесь особовий склад на казарменний стан. Всі поліцейські перебували і несли службу у своїх підрозділах, за виключенням тих, які були під окупацією. Вони по команді переміщувалися до найближчого підрозділу і виконували завдання звідти. Здебільшого, то були завдання гуманітарного спрямування: евакуація, підтримка сил оборони, збір розвідданих, оперативної інформації.
На деокупованих територіях наша діяльність була відновлена буквально одразу, попри відсутність зв’язку та електропостачання. Працювали на генераторах і Старлінках. Дуже швидко зібрали докази злочинів армії рф. Провели стабілізаційні заходи на території області — це вперше, раніше поліція не мала такого досвіду. Посилений режим роботи триває досі через постійні ракетніі обстріли, блекаути, але я впевнений, що ситуацію втримаємо.
– Як війна вплинула на криміногенну ситуацію на Київщині?
– Загальний рівень злочинності знизився на 7% за результатами року. Дуже суттєво зменшилася майнова злочинність, тобто крадіжки – на 40%. Розбійні напади – на 60%. Все це відбувається за рахунок збільшення сил безпеки, друге – професійна злочинність, яка використовує специфічні знання для скоєння злочину, почувається некомфортно на територіях, де є комендантська година, посилене патрулювання не тільки поліції, а й ДФТГ, ЗСУ, ТРО. Шалену кількість (більше 5 тисяч), злочинів скоєних російською армією обліковуємо окремо.
– Скільки рапортів на звільнення лягло на ваш стіл з початком повномасштабного вторгнення?
– З шеститисячного колективу я звільнив 74 працівника за самовільне залишення місця служби. Так, 9 березня звільнені з лав Нацполіції ті, хто вважав, що їх безпека важливіша за присягу, якою вони зобов’язалися захищати й охороняти населення. Але я не засуджую їх, зовсім ні. Вважаю, ці люди напевно помилилися з вибором професії.
Взагалі за 2022 рік звільнено 278 працівників, половина з них звільнені за власним бажанням, половина – за порушення службової дисципліни. Проте, за рахунок того, що було вивільнення особового складу на території Луганської, Донецької, Херсонської областей, нам вдалося прийняти 580 чоловік, і цим нам вдалася суттєво знизити некомплект, який досягав 25% на території Київської області.
– Андрію Анатолійовичу, події, що справили на вас найбільше враження за час війни?
– Найбільша трагедія — це загибла родина нашого оперуповноваженого з Бородянки Івана Симороза. Він був на чергуванні, коли у його будинок влучили росіяни. В одну мить він втратив маму з татом, бабусю, брата і дружину. Дихала лише його однорічна донька, але наступного дня Іван і її відвіз у морг. Важко відсортовувати події, відбираючи найжахливіші. Ми не одразу збагнули що відбувається. Щодня купа повідомлень про вбивства, розстріли цивільних… і тільки потім, коли бойові дії скінчилися — осягнули увесь масштаб жахіття, яке прийшло на Київщину. Який це жах – знаходитися не вдома і телефонувати дружині, яка в епіцентрі вибуху. І не можеш, і ніхто не відповідає, тільки сусід потім: “У твій будинок потрапила бомба”.
За час повномасштабного вторгнення наш великий колектив втратив п’ятьох співробітників. Два з них загинули у боях на сході, воювали у складі батальйону “Миротворець”. На Вишогородщині, коли поліцейські в евакуаційній колоні чекали на людей, ворог відкрив мінометний обстріл, загинув наш Олексій Пономаренко. Капітана Юру Чабаха знайшли у братський могилі в Бучі. Ймовірно, його застрелив снайпер. Капітан Сергій Близнюк згорів у власному автомобілі під час танкової атаки на Ірпінь. Ми довго не знали де він, аж після деокупації знайшли автівку, рештки тіла, провели експертизу і з’ясували, що це наш колега.
Згадалося, як у Макарові встигли провести евакуацію — це позитивна історія. З будівлі встигли забрати дуже багато людей. Наступного разу приїхали туди, а від будівлі тільки купа цегли залишилася — вщент зруйнували ракетою.
– Вам самому страшно не було?
– Одного разу. На Ірпінській переправі, переїзджали її із спецназівцями, щось замешкалися і по нам відкрили мінометний обстріл. А ти не знаєш, як діяти, бо не бачиш ворога. Страх і відчуття приреченості, коли “ну прилетить так прилетить”. Натомість, якщо їдеш з особовим складом, знаючи, що бувають обстріли, мусиш тримати голову холодною, бо чітко розумію, що від моїх управлінських дій залежить життя, здоров’я не тільки підлеглих, а й цивільних людей.
– Поговорімо про можливий повторний наступ на Київщину: чим поліція зустріне ворога?
– Почну із загального. Ми підготували повністю усі наші адміністративні приміщення для використання їх як казарм. Там є бомбосховища, безперебійний зв’язок, альтернативні джерела електро- та водопостачання. Зняли з консервації чотири броньованих автомобіля, вони в строю, залучаємо їх до проведення стабілізаційних заходів. Поліцейським повернули крупнокаліберні кулемети (їх знімали з озброєння), кожен працівник має автоматичну зброю (раніше мали 20 одиниць АКС на підрозділ).
Індивідуальний захист: кожний має бронежилет не нижче IV класу захисту, вирішуємо забезпечення кевларовими касками. Звісно турнікети. Це моя вимога, турнікет точно є у всіх поліціянтів, навіть у мене в сумці можете знайти.
Також змінилася тактика підготовки особового складу. Економлячи боєприпаси, звісно, навчаємо працювати з РПГ, що нам до війни було не потрібно. Освоюємо інше важке озброення – повністю налаштовуємося на військові рейки. Будемо спецназівцями посилювати ряди ЗСУ. Головне – ці зміни не повинні відбуватися коштом послабленої уваги до криміналітету. Тому кримінальна поліція, слідство, залишки превенції працюють у повному обсязі, щоб кримінальний світ не міг навіть голови підняти! Їм, цим “авторитетам” у всі часи було байдуже на події в суспільстві. Пам’ятаєте банду «Чорна кішка» у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна»? Розквіт криміналу у повоєнні часи після Другої Світової також прекрасно описано у інших серіалах російського походження. У нас теж таке буде після перемоги. Це світова практика. Те, що ми бачили на екрані неминуче настане в реальності. Повірте мені. Різниця у тому, що Шарапов з Жегловим так довго виходили на слід банди, що кількість злочинів збільшувалася з неймовірною швидкістю. А наша задача у максимально короткі терміни вирахувати бандитів і нейтралізувати.
А для цього робимо усі технічні й кадрові заходи: встановлення, відновлення і розширення системи “Безпечна Київщина” камерами з функцією “розпізнавання обличчя”. Це розвиток цифрового зв’язку з відповідними передавачами, відновлення автопарку. Ну і кадровий потенціал, ми забирали цілими відділеннями людей з Луганської, Запорізької, Херсонської областей. Наприклад, сектор протидії домашнього насильства у Борисполі. Сам їздив привітати їх. Видали їм одразу автівку, кабінети, комп’ютерну техніку.
Впевнений, що ми криміногенний стан утримаємо, бо дуже ретельно до цього готуємося.
– І, насамкінець, Андрію Анатолійовичу, як генерал поліції, чим ви пишаєтеся?
– Є привід: серед поліцейських Київщини жодного колаборанта немає. Правда, ті, хто був в окупації, отримували “цікаві” пропозиції ворога, але відмовилися. Вони пройшли перевірки за участі поліграфолога і не одного. Але ніхто з правоохоронців не став на бік ворога. Я ними пишаюся.
Фото – з Facebook Андрія Нєбитова.
