Навіщо? Власне, це було єдине питання, яке спонукало домовитися про інтерв’ю з актором. Однаково геніальний у виконанні будь-якої ролі, В’ячеслав Довженко, здається, ніколи не грає: просто на знімальному майданчику залишається сам собою
Проте народний фаворит капітан Бондар (серіал “Дільничний з ДВРЗ”), та героїчний кіборг з позивним “Серпень” (фільм “Кіборги”), саме зараз бере участь у зйомках кінодрами “Буча”.
Це фільм на основі реальних подій, що відбувалися в містах Буча, Ворзель, Гостомель під час російської окупації у лютому-квітні 2022 року. В’ячеслав Довженко грає головну роль Стрєлкова, полковника ФСБ. Як і для чого він погодився перевтілитися у персонажа, якого зненавидить потім мільйон українців? Запитаємо у актора.
- З цього питання тепер починається багато розмов: “Навіщо це тобі? Ти ж героїчний “Серпень”. Вибачте, але крім “Серпня”, я ще багато хто. Той же дільничний, і Андрюша із “Свінгерів”. Я добре зіграв ці ролі, глядачу сподобалося. І що мені тепер? На пенсію йти, щоб залишитися вічним героєм? Кожна роль – це має бути випробування. Як тільки актор опиняється на певних стандартних для себе ролях – він може йти на відпочинок. Творча людина не буде рости, якщо не ставитиме перед собою нові вимоги. І якщо я погодився на цю роль, – значить розумію, навіщо я це роблю.
Ви одразу погодилися на роль Стрєлкова?
- При кожній пропозиції я найперше запитую себе, а чи воно мені треба? Коли ми спілкувалися з продюсером і режисером, я те саме запитав, бо маю чітко розуміти навіщо воно мені? Просто так грати Злодєя Злодєїча мені не цікаво. Бо роль має бути такою, щоб глядач її пам’ятав. От що я хочу цією грою досягти!
Зізнаюся, з режисером пройшли період непростого спілкування. Але зійшлися в хорошому компромісі, коли я приніс формулу персонажа Стрєлкова, показав для чого його робити. І вони погодилися. Бо зрозуміли, що моє бачення робить персонажа багатограннішим, від того, що був прописаний у сценарії.
ФСБ-шник, роль якого я виконую у фільмі “Буча” – це такий абсолютно російський персонаж. Збірний портрет росіянина, який має імперську бацилу у своїй голові. Ми знали, що таке фашизм, а сьогодні зіткнулися з новим поняттям – рашизм. Чим воно відрізняється від фашизму? Це як мутований штам якоїсь хвороби. От рускіє – це абсолютно зібрана тусовка якихось незрозумілих національностей, які знищують все навколо себе. І от цей рашист, із своєю бацилою рашизму в голові… Моє завдання показати не нашим, бо наші люди вже знають, а світовим глядачам, що будь-яка людина з вірусом рашизму, мало що знищує себе саму – вона стає небезпечною для всіх. Це та бацила, яка знищує все людське, перетворюючи людину на мерзоту. Показати такого собі ідєйного чувачка, який перетворюється на озвірілу істоту. Показати, що бацилі рашизму не має місця у цивілізованому світі сьогодні ЗОВСІМ – це моє надзавдання.
А як ви особисто переживаєте війну?
- Став більше цінувати життя і менше звертати увагу на дрібниці. Коли питання виживання постає буквально, то розумієш, що ті речі якими переймався раніше, то дрібниці. Це всіх торкнулося, не тільки мене. Щоб я відчув кардинальні зміни в собі – то ні. Ну став старшим на два роки.
В’ячеславе, вам повістку ще не приносили? Що зробите, якщо викличуть?
- Піду у військкомат, а далі – як розпорядяться. У мене склалася дурна ситуація, перед 24 лютого я виписався з адреси, за якою був зареєстрований. Надіявся, що добудують мою квартиру і пропишуся там. Але “застройка” у нашій країні – це велика рулетка і я став її жертвою. Минули роки, а мого житла досі нема. Факт того, що я досі ніде не прописаний. Тобто, живу без місця постійної реєстрації. По суті нема куди мені присилати повістки. Але я ж людина публічна, у погребі не сиджу, їзджу через блокпости, не ховаюся.
І 24-го я телефонував своїм приятелям: хочу, хочу. Ну, як і всі ми. Мене не взяли. Сказали, та сиди, без тебе впораємося. І я залишився. Почав робити своє: культурний контент, звісно ж волонтерство.
Ви навіть на час війни не припиняли акторської діяльності, правильно?
- Не знаю чи можна у цьому контексті говорити саме про акторську діяльність. Знаю, що не припиняв спілкування з глядачем. У той день, 24 лютого, сів у себе на балконі і подумав, що я можу зробити, як публічна особа, як людина, до якої прислухаються? І зрозумів, що треба спілкуватися.
У той же вечір я записав перший і останній ролик, де звернувся до росіян. Знаю, мав чимало прихильників у російській аудиторії, адже багато знімали для двох ринків. До них звернувся із осудженням та попрощався одразу. Вже потім звернувся до українців, і до колег, що не треба розмовляти, щось пояснювати росіянам, бо вибір зроблений. Зроблений генетичною історією цієї країни, і неможливо пояснити дурневі, що він дурень.
Біда у тому, що у росіян вікова хвороба імперця. Думаю, вона невиліковна. Щоб покінчити з ними назавжди треба розвалити імперію і встановити моральний і матеріальний паркан, щоб навіть у наших ліберастів не виникало бажаття вести якусь співдружність.
Як вам відчувається, В’ячеславе, чи змінила війна глядацьку аудиторію?
- Глядач змінився кардинально у бік свого, українського. Відкрив для себе українських художників, літературу. Особливо радує – потреба українського з’явилася у юного покоління. Мій 14-річний син знає більше про українську культуру, ніж знав я у його віці.
Втім, українське суспільство зробило величезний крок назустріч українській культурі ще у 2014 році. Та чи робить культура кроки вперед? Глядач змінився, а культура загрузла у пострадянських шаблонах, рахує гроші, там, де їх можна було б переступить. Тому й маємо дуже мало українського продукту.
Що треба українському кінематографу, аби він став популярним?
- Це і політичне питання також. Ми досі існуємо у просторі, де прокатне українське кіно має проблеми з прокатом. Бо прокатчики точно працюють з американським продуктом. Таким, який точно буде дивитися підліток. А який механізм має бути, щоб різний глядач пішов на український продукт? Я не знаю.
Про що буде фільм “Буча”?
- Про біль. Про те, що переживаємо зараз. І про те, що маємо пам’ятати завжди. Про це “Буча“.
Про яку роль ви мрієте?
- Ммм. От кажуть, актор обов’язково має зіграти Гамлета. Це хибне поняття. Думаєте, я мріяв зіграти Царя Едіпа, наприклад? Це сталося випадково. Просто, коли до тебе звертається хороший режисер з хорошим продуктом, і тебе затягує настільки, що тобі хочеться про це розказати, і співпадають зорі, усі пазли, тоді виходить класна робота. Насправді, кожен актор мріє про такі складові: щоб усе співпало.
Якою виконаною роллю ви пишаєтеся?
- Жодною. Бо раптом зіграю ще крутіше, ніж було досі.
