На жаль, час невблаганний. З кожним роком стає все менше тих, хто проніс крізь життя спогади про події 1939-1945 рр. У Броварах залишилося лише 17 осіб, які воювали на фронтах.
Для того, щоб не ставити під загрозу здоров’я учасників бойових дій Другої світової війни, які через свій поважний вік знаходяться в особливій групі ризику, депутати Броварської міської ради особисто привітали ветеранів з наступаючими святами Пасхи та Днем Перемоги, завітавши до їхніх домівок.
Секретар ради Броварської ОТГ Сергій Богуцький завітав до полковника-фронтовика Василя Парфіровича Хоменка.
«Це велика честь для нас: особисто привітати та подякувати Василеві Парфіровичу за його внесок у спільну перемогу. Як тільки-но ми зайшли до хати, на обличчях господарів читалася неймовірна радість. Першим ділом, Василь Парфірович захотів одягти свій кітель, на якому немає навіть вільного місця – одні медалі, та попросив сфотографуватися на згадку», – прокоментував Сергій Богуцький.
Василя Хоменка вперше призвали до армії в 17 років, одразу після закінчення технікуму. Служив у навчальному батальйоні Грузії 1942 р, обороняв перевал, отримав контузію. У 1943 р після оздоровлення перебував на Кубані, брав участь у боях під час прориву «Блакитної лінії». Такожзахищав місто Керч. Уже в 1944 році пану Василю присвоїли звання молодшого лейтенанта. Був командиром мінометного взводу мінометної батареї.
Сьогодні Василю Парфіровичу 97 років, його дружині Лідії Михайлівні – 94. «Я живий та при здоровому глузді, дякуючи моїй дружині» – поділився пан Василь. Цього року пара відсвяткувала 72-річчя спільного життя. Мають сина, 2 онучки та 2 правнуки.
Депутатка міської ради Олеся Чернюк привітала з прийдешнім Великоднем та 9 травня Петра Максимовича Бухала.
Він завершив школу військової служби осіб сержантського складу медслужби. Був призваний до лав радянської армії ще підлітком. Під час війни служив у Ржеві, Дмитрові, Краковці, Баку.
Зі сльозами на очах розказав свою історію дитинства. Народився він у Борисполі. У півтора роки залишився сиротою. Після смерті обох батьків малого Петра забрав до себе жити дядько Іван. Вперше в Броварах опинився випадково, у часи Голодомору 1932-1933 років.
«Під час Великого Голоду ми заледве виживали: страшенно хотіли їсти, годувалися хіба що якимись лушпайкайми», – згадує Петро Максимович.
Щоб хлопчик вижив, дядько вирішив відправити його до притулку. Він знайшов коня та хлопця повезли. Але до Києва вони не дістались. Так семилітнього Петра залишили на трамвайній зупинці в Броварах зовсім одного. Дивом хлопець доїхав до Києва та потрапив до притулку.
Наразі Петру Максимовичу 95 років. Жартує, що на свій вік почувається добре, тільки ноги трохи підводять.
Такі візити до ветеранів, живих свідків найстрашніших подій минулого століття надзвичайно важливі.
За словами Сергія Богуцького: «Щороку учасники бойових дій з нетерпінням чекають Дня перемоги. Для них це свято значить більше Дня Народження. На жаль, час безпощадний… Очевидців подій Другої світової війнивсе менше, тому про них потрібно пам’ятати кожного для, а не раз на рік! Бо немає більшої радості для них, ніж усвідомлення того, що вони не дарма ризикували своїм життям заради нас, нащадків».
«Громадський Ревізор» долучається до привітань та бажає всім ветеранам міцного здоров’я та многая літа.
