Скільки та які причини має поліція на затримання людини? Чимало різних, але таких, що випали на долю редактора комунального ЗМІ, котрий щодня їздить на роботу з Броварів у Київ, – навіть уявити ніхто не міг. Ніхто, крім російського драматурга Дмитра Данілова та білоруського режисера Дмитра Богославського.
У Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі 28 серпня відбулася прем’єра вистави про митарства броварського юнака, який приходить до тями у поліцейському відділку та дуже довго не може второпати, за що його затримано. Тільки завдяки навідним питанням поліцейських нарешті вдається зрозуміти причину затримання: байдужість та нелюбов до рідних Броварів.
Ні, це не про сміття під ногами, а про історію міста, дійсно якою мало хто з пересічних мешканців цікавиться.
Дорогою у Київ, що красивого ви бачите крізь вікно електрички? – питають у затриманого Миколи копи.
А він каже, що дорогою спить і у вікно не дивиться. Таких пасажирів, сплячих, занурених у власні думки, між Києвом й прилеглими містами кожного дня сновигає тисячами. Але виставу назвали «Людина з Броварів». Чим особливим відзначилися жителі саме Броварів, «Громадський ревізор» запитав напряму у режисера-постановника Дмитра Богославського.
Діма, чому вашої уваги удостоїлася людина саме з Броварів?
Правильно починати з театру. Який знаходиться на Лівому березі Дніпра, а Бровари поруч – місто-жертва Києва-пожирателя.
Мешканців, які не знають історії свого міста, які не дивляться у вікно, їх повно у кожному населеному пункті: в Ірпені, Бучі, Білій Церкві. Скажіть, ви мали собі за мету показати людям, що вони не живуть, а існують повз прекрасне?
Як один з аспектів вистави – можливо. Мистецтво – багатожанрове, будь-яка творча особистість прагне одним висловлюванням охопити якомога більше тем та проблем. Бо в будь-якому випадку одна глобальна проблема виростає з десятка другорядних, або десяток другорядних складає пазл єдиної проблеми. Я виконував ще й свою внутрішню задачу: говорив про громадянське суспільство та його виховання.
Чому саме поліція у спектаклі виконує примус озирнутися, побачити прекрасне?
Це найпростіша глядацька провокація. З одного боку поліція струшує шори з очей героя. З іншого – як вона це робить. Все одно герой проходить через психологічне насильство. В цьому є парадокс, і провокація. Про те, що навіть найкращі свої наміри державна машина видає у поведінці незрозумілої форми. З нашим героєм кожні півтори хвилини щось відбувається, він не розуміє, не встигає реагувати… У цьому абсолютна провокація Дмитра Данилова.
До речі, чому російський автор, російська п’єса? Адже Дмитро Данилов є автором твору «Людина з Подольска», яку ви переінакшили в «Людину з Броварів».
Сфера мистецтва не повинна ділитися, якщо ми не говоримо про національну культуру. Театр спрямований на роботу з людиною. У кожної творчої одиниці має бути напрямок: зробити людину краще, а вже потім говорити про національність і політичні погляди. Крім того з Даніловим знайомий особисто, оскільки я ставлю сучасну драматургію, то звик працювати з автором безпосередньо, дізнаватися у нього, що хотів сказати своїм твором. Також вношу свої зміни в п’єсу, а на це, вважаю, треба отримувати дозвіл автора.
Сама п’єса добре йде в Литві, Польщі, Росії – це такий універсальний текст і національність не дуже важлива.
Що додали авторського у п’єсу про людину з Броварів?
Текст рядка, який у фіналі транслюється на екрані – провокація, придумана мною. Хай глядач перевірить себе – за півтори години, що там з ним сталося? Або нічого не сталося.
Ви хоч у Броварах побували?
У Броварах просто прекрасний парк. Я дійсно був вражений, здивований тому, що дуже акуратні дитячі майданчики, різні інсталяції. Так, трохи вглиб міста і ми маємо наш повсюдний постсовок. Але, що мене вразило: в одному дворі на дитячому майданчику ми знімали відеоролик, де головний герой з мішком на голові сидить на гойдалці і два актори у поліцейській формі його сильно розгойдують. Як раптом на третьому поверсі відчиняється вікно, по пояс визирає жінка і кричить: «Що ви робите? Відпустіть його негайно!» Це було чудово, це говорить про те, що це громадянське суспільство, воно є, воно живе, воно реагує, не боїться і не соромиться своїх емоцій.
Важливо, що усі експедиції у Бровари возила Яна Безсмертна, корінна броварчанка і завідуюча літературно-драматургічною частиною (завліт) театру. На відміну від головного героя спектаклю, Яна бачила дорогою у Київ суцільно-красиві місця: вулицю Незалежності, прекрасний парк, «розвилку» і багато інших місць. Адже сенс не в тому, що ми бачимо, сенс – у нашому внутрішньому ставленні до баченого.
Дорога між Києвом і Броварами завжди була простором та нагодою, щоб подумати, відчути себе, налаштуватися на новий день, – розповідає Яна.
Що ще цікавого у місті ви показали режисеру?
У нас було дві експедиції. Під час однієї ми з акторами знімали промо-ролики. Друга експедиція була з драматургом Павлом Лар’є, він допомагав адаптувати п’єсу, і ми багато спілкувалися про броварський суржик, наприклад. Він дивний, він унікальний, де б не почула його, я безпомилково буду знати, що ця людина з мого рідного міста. Говорили про молодість у Броварах. Наскільки це місто прекрасне, для проживання з сім’єю, чудове, щоб завести дітей, спокійне та променисте.
Дмитро Богославський погоджується: «Паша Лар’є надіслав мені список всіх промислових підприємств Броварів. Я очікував побачити сіре місто в пилюці й задимленні, бо кількість підприємств дійсно дивує. Але місто чисте й затишне. З поганого можу сказати – треба мити вікна в під’їздах, та це не найстрашніше.
Також люблю всілякі дивні деталі, і коли на будівлі адміністрації у вересні висять новорічні сніжинки – це така мила картинка».
Промо-ролики до вистави, сама афіша – досить провокативні. Вами не цікавилася поліція під час роботи над фотографіями?
Коли знімали біля міськради промо з яскравими моментами насильства, наче поліціянти б’ють людину, з якоїсь машини вийшли двоє чоловіків, років під 60 і стали задавати питання, що відбувається. Це правильно. До речі, у Броварах ми знімали цілий день, наші актори були у поліцейській форми та «чинили свавілля» над іншим актором, але справжніх копів так і не зустріли.
Чому спектакль не ставили у самих Броварах?
Спочатку все задумали проектом, за яким хотіли замовляти автобус, для перевезення броварських глядачів на виставу й назад у Бровари опісля. Але Український культурний фонд відмовився фінансувати наш чудовий задум і ми дещо змінили проект, але не відмовилися остаточно. Сподіваємося, нам таки вдасться дістати грошей на автобус для броварського глядача.
Дмитро Богославський живе і працює у Мінську. Зараз має бажання надати перевагу драматургії, відтак повернутися режисером і знову створити прекрасне дійство, для України в тому числі.
Тим часом, театральна трупа жадає бачити у залі броварчан. Останнім буде цікаво дізнатися, що спільного між Броварами і Амстердамом. Заодно спробують побачити щось красиве дорогою з Києва.
