Знай наших! Мешканка Броварів Наталя Пигида принесла Україні єдине «золото» на чемпіонаті Європи з легкої атлетики у Чехії. Причому зробила це досить впевнено – 400‑метрову дистанцію 34-річна спринтерка здолала зі значним відривом від суперниць. Каже, перемогти допомогли прочухан від самої себе та патріотичні кольори. «Громадський ревізор» поспілкувався з чемпіонкою та дізнався, наскільки важким стало для неї її перше «золото».
З Наталею ми домовились зустрітись на Броварському стадіоні. Європейська чемпіонка скромно сиділа на трибуні та задумливо спостерігала за тренуваннями дітлахів. Коли побачила нас, її обличчя одразу засяло щирою посмішкою. Приємно, що попри свої здобутки, спортсменка залишається простою та досить привітною. Із захопленням дитини і водночас гордістю згадує момент перемоги. Для Наталії Пигиди це не перший чемпіонський титул такого рангу. В її спортивної колекції є золота нагорода в естафетному бігу 4 × 400 метрів літнього чемпіонату Європи 2012 року в Гельсінкі. Торік на континентальній першості в Цюріху наша спортсменка разом з подругами по команді піднімалася на другу сходинку п’єдесталу пошани. Проте, особисте «золото» – перше.
«Я налаштовувала себе на цю перемогу. Їхала туди тільки з однією метою – перемогти. В мене вже є срібло, але хотілось золоту – свою, особисту. І була стовідсоткова впевненість, що в мене вийде. Шосте відчуття якесь. Я знала, що там були учасниці, в яких у сезоні були вищі результати, але я так цього бажала! З кожним колом я отримувала впевненість в тому, що це реально. Хотілось, щоб перемога була чистою – не якихось там кілька сантиметрів, а суттєво. Так і вийшло – розрив був близько 5 метрів, і я зробила це – такий собі подарунок на 8 березня», – згадує Наталя.
Попри свою впевненість, Наталя вирішила не нехтувати звичками – перед стартом змагань дала собі гарненького прочухану:
«Обов’язково перед кожним забігом б’ю себе по ногах та голові. Спочатку встряска для ніг. Приїхала з Чехії – в мене на стегнах такі синці були – капіляри луснули, бо б’ю себе з усієї сили, – сміється спортсменка. – А вже коли стаю в колодку, то б’ю себе по голові, теж досить сильно, щоб мозок запрацював. В мене якось так пішло і вже не можу без цього».
Здобути золото цього разу допомогли і рідні жовто-блакитні кольори, якими вона з гордістю себе прикрасила. Чемпіонка розповідає, що саме вони стали для неї справжнім талісманом. Жінка прагнула всім довести, що українці дійсно сильна та цілеспрямована нація.
«Я коли туди їхала, зробила собі манікюр жовто-блакитний, придбала сережки під колір прапору. Одна в півфіналі загубилась, за сто метрів до фінішу. Друга тепер – мій талісман, буду возити її на всі змагання. Ця патріотична сережка принесла мені золоту медаль. Як тільки я прибігла до фінішу, перші мої слова були: «Слава Україні!». Коли нагороджували, грав наш гімн і промайнула така думка, що я зараз тут, а там у зоні АТО якесь бомбардування, люди помирають… серце кров’ю обливалось, сльози підступили…», – з сумом в очах згадує чемпіонка.
Своя золота медаль поповнить вже чималеньку колекцію нагород, які здобула спортсменка за 20 років спортивної кар’єри. Перші дві медалі отримала ще в 98‑му році на перших світових юнацьких іграх у Москві – перемогла на чотирьохсотметровій та двохсотметровій дистанціях. Окрім цього, в Наталі чимало й дитячих здобутків, адже легкою атлетикою вона займається з дев’яти років. Хоча відверто каже, що спочатку думала, що це не її вид спорту, проте наполегливість тренера допомогла переконатись в іншому.
«Я ходила на художню гімнастику, але так склалися обставини, що я не могла більше туди ходити. Я засмутилась, нікуди не хотіла. Потім на танці мама мене віддала, там мені було дуже нецікаво. А на фізкультурі ми просто нормативи здавали. Я постійно швидко все здавала, а потім з хлопцями бігала. Тренер побачив і запропонував мені зайнятися легкою атлетикою. Я раз прийшла і мені не сподобалось – я ж раніше зі стрічками гарними займалася, а тут щось не те. А тренер умовляв моїх батьків: «Ну давайте, нехай спробує, в неї талант є». Він мене зацікавив тим, що мені завжди подобалось з хлопцями змагатись – віджимання, підтягування, обганяти. І він почав це все обігравати. Казав: «Хто дожене Пигиду, отримає торт». І я бігала від них весь кілометраж, потрібний для тренувань. Салочки, баскетбол, все було в ігровій формі, він ніколи не змушував нас просто бігати по колу. Ось так і затягнуло, почались змагання», – згадує Наталя.
Каже, на досягнутому зупинятися не збирається, разом із командою вже готується до нових змагань – світового чемпіонату:
«Вже почали тренуватися, готуємось до чемпіонату світу в Пекіні, що буде в серпні. Хочемо показати гарний результат на естафеті. Чемпіонат світу – не Європа, в нас там жорстка конкуренція. Там додається ще Америка та Ямайка. Проте, ніхто «халтурити» не буде, максимально будемо виступати і боротися за медалі».
Не за горами й олімпіада в Ріо-де-Жанейро (влітку 2016‑го), яку з нетерпінням чекає Наталя, – це буде вже третя за її спортивну кар’єру. Каже, що тільки після цих змагань, можливо, залишить великий спорт та почне тренувати дітлахів. Проте, поки є сили перемагати – здаватися не збирається. Саме прагнення йти до кінця і нескінчений позитив – секрет успіху спортсменки, якого вона бажає і всім майбутнім чемпіонам.
«Я не засмучуюсь, коли отримую якусь травму, не загострюю на цьому увагу. Ну, вилетів тиждень, значить так треба було – потрібен був відпочинок, тому так і сталося. Я переводжу все в позитивні емоції. Не потрібно нити – коли щось не виходить, пробуй ще. Головне – ніколи не потрібно здаватися, а якщо щось трапилось погане, потрібно переводити все на позитив, щоб це гарно впливало і на вас», – запевняє чемпіонка Наталя Пигида.
Катерина Ковальська
