Ціни на продукти харчування – одна з найболючіших тем сьогодення. Помідори по 50 гривень, огірки – по 27, про фрукти годі й казати. Інфляція підкралася навіть до стихійних торгівців. «Громадський ревізор» вирішив проаналізувати, чи вигідно нині торгувати на «стихійці» та хто стоїть за кожної бабусею, яка торгує картоплею.
Найбільші осередки торгівлі в Броварах на Лагунової, на Незалежності та біля «Форуму» на Короленка. Сюди ми і навідалися. Аби не «лякати» бабусь-продавчинь, ми придумали історію про те, що самі хочемо стати торгівцями нехитрим крамом. Ця стратегія виправдала себе і бабусі охоче йшли на контакт. Проте не всі були привітними.
ПОСТІЙНІ КЛІЄНТИ – ЗАПОРУКА ГАРНОГО ЗАРОБІТКУ
Перш за все, нас цікавило, чи може будь-хто охочий продавати свою городину на таких ринках. На одній «стихійці» пенсіонерка, яка торгує домашньою консервацією, розповіла, що стоїть тут вже багато років, тому що живе поруч. От тільки торгівля останнім часом не йде. Покупців все менше, лише ціну питають. Каже, що час від часу бувають і «нальоти» міліції. Тоді доводиться швидко збирати товар та бігти світ за очі. Адже крім штрафу ще й товар заберуть.
Поруч ми побачили велику чергу. Люди, переважно пенсійного віку, розповіли, що чекають на продавця молочними товарами. «Зараз привезуть сир, молоко. Може м’ясо буде. Ми тут завжди його чекаємо», – каже дідусь із паличкою. Бізнес у цього продавця йде «на ура», розпродає усе до останнього. Клієнти задоволені і заробіток чималий. Про перевірки санепідемстанції та про якість товару ніхто, звісно, не питає. Та й навіщо? Все ж і так ясно – продукція власного виробництва. Якщо клієнтів ціла черга, значить все влаштовує.
КОРУПЦІЯ У ДІЇ
На іншому стихійному ринку ми побачили зовсім не таку привітну атмосферу. Перша ж жінка, до якої ми підійшли розпитати про те, чи можна тут торгувати, розповіла нам, що місця вже всі «куплені». «Тут директор все вирішує. Ні на сантиметр не ворухнешся. Ось тут все зайнято, і тут. Я тихенько сиджу. Поки мене не трогають. Я не знаю, хто тут і що. Але просто так не станеш», – розповіла жінка, що торгує картоплею та зеленню. Хто такий «директор» ми частково дізналися «там далі». В ході розслідування нам вдалось натрапити, судячи з усього, на «ватажка банди». Тучна жінка, що розкладала свіжу петрушку, нас мало не відправила за відомою всім адресою. Вона прозоро натякнула, за яке місце нас можуть «цапнути», якщо ми самовільно тут станемо. Одним словом, торгувати тут можуть тільки «свої».
Виявляється, міліцейські рейди бувають тут регулярно. І товар іноді забирають, і штрафи виписують. Та, як бачимо, такі санкції не надто лякають кмітливих підприємців. Адже аби уникнути конфіскації, можна заплатити. «Недавно хотіли оштрафувати, то довелось дати 100 гривень. Мабуть, дільничний був, бо у формі», – розповідає продавець овочів.
Тож хто ж такий «директор»? Однозначно сказати важко. Одніторгівці розповідають, що це людина, яка «домовляється» із дільничними. Інші, що це сам представник правоохоронних органів. Можливо, саме цим і пояснюється «невмирущість стихійки».
Міська влада також не може подолати «процвітаючий» горе-бізнес. Спецвідділ по контролю за станом благоустрою намагається не закривати очі на питання «продукції з асфальту». Регулярно проводить рейди та все марно. В планах на майбутнє – залучати до перевірок громадськість. Однак яким буде механізм співпраці – питання відкрите.
Можливо, найефективніший спосіб боротьби зі стихійною торгівлею – не купувати продуктів харчування в невстановлених місцях. Тим паче, такий харч потенційно небезпечний для здоров’я.
Аліна Яковенко
