«Громадський Ревізор» поспілкувався з матусями малюків, що були пацієнтами Броварської дитячої лікарні і публікує їхні історії із враженнями. Зрозуміло, що без фото і персональних даних.
ІСТОРІЯ ПЕРША. ЛОЯЛЬНА
Моя дитина захворіла на отит. Правильний діагноз нам поставили ще в амбулаторії, прописали лікування. Але буквально після першого дня прийому антибіотиків у малого скочила температура ледве не до 40 градусів. Звісно, першим ділом викликали швидку. Але диспетчер сказала, що машин в службі бракує і порадила при можливості добиратись на таксі. Так і зробили.
В лікарні нам довелось чимало почекати і побігати по коридорах. Спочатку до приймального покою, потім в поліклініку до ЛОРа, потім знову в лікарню, потім ще раз в поліклініку до педіатра. Кадрів не вистачає, черги жахливі. Добре я хоч перед виїздом додумалася поставити свічку малому, тож температура спала. Коли ми нарешті потрапили на прийом до спеціаліста, то попередній діагноз підтвердився. Виявилось, що температура піднялась через негативну реакцію на антибіотик в сиропі. За словами лікаря, таке буває. Треба продовжити курс лікування внутрішньовенно. Саме тому довелось лягти в стаціонар.
З побаченого можу зробити висновок, що проблема в недофінансованності лікарні. Та страждають через це діти. У відділенні жодного дитячого ліжка, немає вішалок. Туалет в кінці коридору, один на поверх. І такий жахливий, що зайвий раз іти не хочеться. Одяг складати нема куди, постільної білизни не вистачає, а та що є дірява та запрана. Та й це б нічого, але ж по палатах бігають такі таргани. Я таких великих і в такій кількості в житті не бачила. А персонал лікарні на це ніяк не реагує.
Пролежали декілька днів в педіатрії і потрапили до інфекційного відділення. Звідки підхопили інфекцію – незрозуміло. Далі палати нікуди не виходили. Правда їжу брали із їдальні лікарняної. Можливо, там щось і з’їли несвіже. Чи ще щось.
Але от інфекційне відділення, порівняно із педіатрією – небо і земля. Нові бокси, дітей розміщають відповідно до захворювань, дитячі ліжка і нова постільна білизна в кожному боксі.
Висновок: Щодо компетентності лікарів ніяких зауважень в мене немає. Діагноз нам поставили одразу правильний, антибіотик підтвердили і в лікарні, дитину вилікували. Та от щодо ремонтів в мене є чималі зауваження. Це ж діти! Вони не повинні знаходитись в подібних умовах. Лише приймальний передпокій і інфекціонка витримують критику. Якщо є можливість – лікуйтесь вдома, бо в таких умовах невідомо що дитина може ще підхопити.
ІСТОРІЯ ДРУГА. КОМПРОМІСНА
Нас із малим відправили в пульмонологію. Там і лікувались. Умови жахливі, ніби не дітей лікують. З місцями велика проблема. В нашій палаті спостерігала ситуацію: на ліжко, де дитина знаходиться на денному стаціонарі заселили ще одного пацієнта. Тобто ліки в тумбочці однієї дитини, її ж постільна білизна, а спить інша дитина.
Коли ми повинні були вже виписуватись, то к нам в палату «підселили» хлопця на початковій стадії хвороби. Не знаю чи це чиясь помилка, чи в них так заведено. А в мене дитина після хвороби, організм ослаблений, ще тільки бацилу якусь підхопити не вистачало.
Перевели нас в іншу палату, де дітей готують на виписку, лише після скарги завідуючій відділенням. Щодо їжі, то ніби-то все нормально. Немає особливих зауважень. В межах виділених коштів годують різноманітно і не на воді. М’ясо в раціоні є. Щодо прибирання в палатах, теж без зауважень. Кожного дня миють підлогу дезінфікуючими розчинами, от тільки забувають про підвіконня та тумбочки.
Висновок: Я за те, аби зробити медицину платною. Встановити якісь мінімальні тарифи для всіх, наприклад, 50-100 грн. Так і ремонти зможуть нарешті зробити і відношення до пацієнтів покращиться. Тому що і так всі платять, але кожен скільки може. А якщо встановити тариф, єдиний для всіх, то краще буде. Ми от з малим ходили в приватну клініку, то там ті самі лікарі, що й в дитячій приймають. Тільки прийом 200 гривень коштує. Але за ці 200 гривень ти отримуєш не набагато більше уваги, ніж в безкоштовній лікарні.
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ. КАТЕГОРИЧНА
Нас з малим поклали в інфекційне відділення. Тоді дитині був лише один місяць. Діагноз нам одразу не поставили, але сказали, що підозри на рото-вірусну інфекцію. Поклали нас в бокс до дівчинки, у якої цей діагноз підтверджений вже і вона проходила лікування. Ви вважаєте це нормально? Моєму малюкові місяць! А якщо в нього не цей діагноз, а якщо б він від неї заразився? Ніякої відповідальності в цих лікарів немає. Вони повинні були помістити нас в ізолятор до підтвердження діагнозу.
Та це ще половина історії. Нам прописали сильнодіючі антибіотики. Антибіотики дитині в один місяць, із непідтвердженим діагнозом. Я думаю, що лікарі просто перестрахувались. До того ж я поспілкувалась із мамочками, що також з дітьми лежали в лікарні. Всім призначають один і той самий антибіотик. Всім, незалежно від діагнозу. Це що, ліки універсальні винайшли броварські лікарі, чи що?
Висновок: В броварській медицині розчарувалась остаточно. Сама лікуюсь тільки в Києві, а тепер і дитину вожу лише в ОХМАТДИТ в разі необхідності. Досить з мене цих провінційних «знахарів». Хоча щодо ремонту претензій немає. Бокси в задовільному стані. Ще б кваліфікація лікарів відповідала. А то зовнішню оболонку оновили, а про «нутрощі» забули.
ЗА КОМЕНТАРЯМИ МИ ТАКОЖ ЗВЕРНУЛИСЬ І ДО ЗАСТУПНИКА ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ З ДИТИНСТВА ТА ПОЛОГОВОЇ ДОПОМОГИ ВОЛОШИНОЇ НАТАЛІЇ ПАВЛІВНИ. ПІСЛЯ ОПИСУ ІСТОРІЙ МАТУСЬ ПОПРОСИЛИ НАДАТИ КОМЕНТАРІ ЩОДО ПОЧУТОГО. ДАЛІ, ПРЯМА МОВА:
Наша лікарня існує з 1991 року і обслуговує і місто, і район. За ці роки в лікарні лише два рази робили ремонт. Ми розуміємо, що зовнішній вигляд палат, м’яко кажучи, «не дуже», але це ж не проблема лікарів. Із оновленого ми маємо корпус інфекційного відділення та приймальний передпокій. І то – це не за державний кошт, а за спонсорські гроші.
Основним показником роботи лікарні є показник смертності пацієнтів. Так от за 2015 рік у нас не зафіксовано жодного летального випадку. В нас є свій харчоблок і альтернативна котельня. Щодо штату, то в нас є декілька вакантних посад в стаціонарі серед медсестер, але в цілому ми справляємось. Весь медичний персонал – висококваліфіковані професіонали.
Здебільшого всі проблеми через недофінансування з держави. Не вистачає ліків для пацієнтів, тому змушені просити купляти все самостійно. Щодо прибирань, то можу сказати, що є затверджений графік і старша медсестра або завідуюча відділенням регулярно перевіряє його виконання. А тарганів приносять самі люди. Ми в минулому році викликали дезінсекторську службу, вони нам все потравили. А буквально через місяць таргани знову з’явилися. Не знаю як з ними боротись.
Отже, як бачимо не завжди лікарі спроможні сприймати критику об’єктивно. Вочевидь їм простіше звинуватити в усьому державу, людей або погодні умови, але не визнати власної помилки. Та звісно ж і проблему недофінансування ніхто не відміняє. Було б більше коштів – зробили би ремонти, закупили нормальну постільну білизну, ліки б з’явилися. Можливо, додали би штатних одиниць для лікарів і медсестер. А поки що їх на 170 місць стаціонару лише 16. Та народним обранцям, які повинні вибивати фінансування для лікарні, вочевидь до дітей діла немає. Звісно, бо більшість лікується в приватних клініках чи взагалі за кордоном, де медицина знаходиться на значно вищому рівні, ніж в Україні в цілому і в Броварах зокрема.
Маргарита Струтинська
