Без води немає життя, але буває, що і вода його знищує. Як же досягають рівноваги у сучасному світі?
70% поверхні земної кулі займає вода. З давніх-давен перші люди будували свої селища поряд з джерелами чистої води, бо знали, що де вода – там життя. Але із збільшенням людської популяції та розширенням займаної території люди почали наносити непоправної шкоди природі: висушувати болота та озера, вирівнювати русло річок і взагалі засипати окремі ділянки водойм. Через це ми дізналися про такі природні катаклізми, як повені та цунамі, які тепер вже наносять непоправної шкоди нам. Але що ж робити, аби запобігти підтопленням і в той же час не спровокувати катастрофи? «Громадський Ревізор» вирішив провести власне розслідування, на цей раз не обмежуючись Броварами або Україною, користуючись світовим досвідом.
Міста на воді
Звісно, перше, що спадає на думку – це Венеція. Хоча тут все зрозуміло. Місто живе у водо-плавальному ритмі. Замість таксистів – гондольєри, замість доріг – канали, а пішохідні переходи замінюють містки. Та ви здивуєтесь, скільки насправді є міст та навіть країн окрім Венеції, які постійно борються з бурхливими стихіями річок, морей і навіть океанів!
Найвідомішими та найпривабливішими для туристів є такі, як китайський Сучжоу, мешканці якого будують свої будинки прямісінько на мостах через Великий Китайській канал, та в’єтнамський Халонг, що занесений до списку ЮНЕСКО, як унікальний природний об’єкт за свої плавучі хатини, які перманентно курсують бухтою поміж 2,5 тисяч маленьких островів.
Мешканці мексиканського острова Мескальтітан і взагалі пристосувалися до погодних умов. Коли випадає дощ, усе різномаїття наземного транспорту змінюють на човни. А жителі невеличкого острова Фадіут біля Сенегала і зовсім не мають транспорту скорішого за велосипеди. Головна особливість поселення – те, що замість землі острів засипаний мушлями, які хрустять під ногами коли йдеш.
У Європі серед «плаваючих» є не тільки невеличкі селища, а й солідні міста. Такі як Стокгольм чи Брюгге, або Гамбург. Багата архітектура приваблює щорічно чималу кількість туристів з усіх куточків земної кулі.
Голландські секрети
Нідерланди відомі не тільки своїми тюльпановими полями, вольностями та присмаком кави. У цій країні навіть є спеціальний департамент з захисту від повенів – Ватерсхап. Мало хто знає, але такі слова як «шлюз», «дренаж» і «дамба» дійшли до нас саме звідти. Спочатку місцеві мешканці будували штучні насипи, аби в разі чого евакуювати свої родини та худобу. Потім, з розвитком технологій, почали зводити шлюзи, дренажі та повітряні млини, які відводили воду під час злив, тим самим запобігаючи підтопленню.
Завзяті фахівці вирішили не зупинятися на досягнутому та за допомогою меліорації та дренажу вони відгородили велику затоку Зейдерзее від Північного моря. Будівництво принесло свої плоди одразу ж – під час великої повені у 1953 році гребля прийняла у себе воду, що підіймалась, і не дозволила їй досягти центральних областей Нідерландів.
Далі цікавіше. Невгамовні голландці винайшли новий, цілком автоматичний спосіб рятуватися від стихії. Відомий на весь світ проект «Дельта» є на сьогоднішній день найвдалішим прикладом безпечної боротьби людини із стихією. Він включає у себе систему величезних воріт, які автоматично реагують на підняття рівня води у водоймах та закриваються, аби запобігти повеням. Так у 2007 році захисні споруди запобігли наслідкам сильнішого шторму.
Але не завжди можливо вирішити проблему самопливним відводом ґрунтових вод з території підтоплення. Тоді надлишкову воду, яка призводить до підтоплення, збирають шляхом дренажу для подальшого направлення в системи водовідведення.
«Бог створив світ, а ми, голландці, створили Голландію»,– сказала королева Беатрікс на урочистому відкритті головної дамби проекту 4 жовтня 1986 року.
Вирішити в «домашніх умовах»
З проблемою побутових, або локальних підтоплень стикається майже кожне місто, незалежно від того, на якій відстані від найближчої водойми воно знаходиться. Звісно, викопувати дамби та водосховища посеред горóду ніхто не збирається, проте плаваючі у підвалі банки з консервацією приводів до радощів не додають…
У таких випадках мінімальний дренаж ґрунту творить дива і у багатьох випадках взагалі позбавляє хазяїв усієї небажаної вологи. Також мешканцям приватного сектору пропонється викопувати невеличкі канави на своїх ділянках. По-перше, завдяки цьому питання з поливом городу буде наполовину вирішено, що є неабиякою економією грошей. А по-друге, канава зупинить воду на підступах до вашої «фортеці».
Отже, як ми бачимо, проблема води виникає і від її нестачі, і від надлишку, але у сучасному світі з ними однаково чудово пораються. Як то кажуть, людина – це істота, яка може пристосуватися до будь-яких умов. І вода у даному випадку – не виняток.
Можна і без гігантських споруд…
Звісно, не всі досягли такого технічного прогресу, як голландські інженери. Та для більшості територій не потрібні настільки істотні зміни. Так, наприклад, у Західній Україні у випадку повенів мешканці евакуюються подалі від води. У багатьох навіть є окремі домівки в горах із запасами провізії на час катаклізму. А про ймовірність повенів повідомляють місцеві метеорологи. Процес відпрацьований вже до автоматизму. Майже кожна родина на протязі року запасає «аварійну» хатину провіантом і має у шафі «екстрену валізу». Тому у разі сигналу за декілька годин перебазовується в укриття.
А жителі українського містечка Вілкове, що в затоці Дунаю на Одещині, і взагалі цілорічно тримають напоготові човни. Незважаючи на те, що в останні роки канали міста зміліли та поросли очеретом, у дощовий сезон без високих гумових чобіт на вулицю не вийти.
Мешканці Нового Орлеану вже не одне покоління вирішують проблему підтоплень за допомогою дренажних систем та побудови дамб. Ці елементарні і, вважалося б, порівняно з голландськими технологіями, середньовічні методи вже не перший десяток років рятують жителів від загрози сезонних повеней Міссісіпі.
Повсюдна проблема
Взагалі-то майже у кожному місті є «волога» територія. Будь то болотяна місцевість, чи підвищена активність ґрунтових вод. Звісно, коли місто тільки починає свою забудову аборигени намагаються триматися подалі від небезпечних районів. Але з ростом популяції та розширенням кордонів житлові забудови невпинно приближуються до сповнених вологи територій. І це нібито звичайна річ – висушити водойму та й побудувати собі будинок мрії, та треба розуміти, що це призведе до безповоротної зміни екосфери. Хто знає, до яких наслідків в майбутньому це може привести. Пам’ятаєте теорію про крила метелика і цунамі?
Таким чином до радикальних методів вже ніхто давно не вдається. Завдяки сучасним технологіям дренажних систем водовідведення вдається майже без шкоди переводити водойму на іншу територію чи будувати фундаменти, які вистоять навіть на болотяній місцевості. Згадайте хоча б плавучі будинки на островах. Вони ж не ідуть на дно і не розчиняються під дією води…
Ксенія Хотянович
