Наприкінці минулого року депутати Броварської міської ради перейменували 70 вулиць. «Громадський Ревізор» вирішив проаналізувати тримісячні наслідки броварської декомунізації і дізнатися чого вона принесла більше – клопоту чи вдоволення
КУДИ ДИВИТИСЬ, ЧОМУ ВІРИТИ?
Перше, те що кидається в очі, це назви вулиць в публічних джерелах. На картах, в інтернеті, на шпальтах газет та на самих вулицях. Погодьтесь, запам’ятати одразу 70 вулиць – справа не з легких. А як показують дослідження – більшість людей «візуали», тож людям потрібно бачити.
Якщо в Google Maps доброзичливі активісти перейменували вулиці вже через годину після прийняття рішення міської ради, то з табличками на будинках все не так просто. На їхнє виготовлення на тій самій сесії виділили майже 200 тисяч гривень.
«Ми вже прорахували необхідну кількість табличок і готуємо тендерну документацію для пошуку виробника. Тендер будемо проводити через систему ProZorro. Оновити таблички на будинках ми плануємо до завершення другого кварталу поточного року», – розповідає начальник УЖКГ Галина Плотнікова.
Задля справедливості зазначимо, що заміна табличок буде проводитись за кошт міського бюджету, але лише на багатоквартирних будинках. Мешканці приватного сектору повинні змінювати таблички за власний кошт. Дякувати, що хоч строки не обмежені, бо не кожна бабуся має зайві 500 гривень на «іменний шмат металу».
«Півтора роки тому ми нарешті поставили новий паркан і повісили чудові стилізовані таблички з назвою «вулиця Кирпоноса». Зараз депутати «надумалися» приймати рішення, про яке ні мене особисто, ні будь-кого з членів моєї родини ніхто не спитав. Ми підписали звернення, але незалежно від того, буде воно розглянуто чи ні, табличку ми змінювати не збираємось!» – категорично налаштована Ольга.
До речі, таблички табличками, але водії маршруток також підтримують «мовчазний протест» проти декомунізації. Принаймні замуляні папірці з назвами зупинок змінювати поки що вони не збираються. Так і їздить 327 маршрут по Кірова в той час, як «на вулиці Ярослава Мудрого затор»…
ТИША НАВКРУГИ
Дещо іронічно та перебільшено, але саме так можна описати стан справ з декомунізацією по версії міського паспортного столу, який зараз називається міграційною службою.
«У нас взагалі немає ніяких проблем. Спеціально за зміною документів у зв’язку зі змінною назви тієї чи іншої вулиці ніхто не звертався. Все в робочому порядку», – повідомила начальник міграційної служби Лідія Петрик.
Тож, можна зробити висновок, що навіть найбільш затяті прибічники та ініціатори перейменування броварських вулиць, не поспішають міняти записи про реєстрацію у своїх документах. Можливо, побоюються, що рішення раптом все ж скасують і доведеться знову «штампувати» свої паспорти, а можливо тому, що їх декомунізація просто не торкнулась, адже в основному активісти «перейменувального» руху проживають на вулицях, які залишилися зі старими назвами – Незалежності, Грушевського, Гагаріна, або на зовсім нових, на кшталт, Симоненка.
ДЕМОКРАТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ
Все більше депутатів стикається із скаргами виборців щодо перейменування. Мешканці ідуть до них нескінченним потоком, і майже всі несуть із собою звернення з проханням повернути стару назву. І підписів на тих зверненнях від однієї сім’ї до половини вулиці. От і на минулому тижні знову розігрався скандал на засіданні земельної комісії, коли депутат від фракції БПП у міській раді почав розмову про невдоволених мешканців свого округу. Він також наголосив, що люди обурені і бажають повернути вулиці стару назву.
«Шановні виборці мого округу, може я не правий, але вважаю що зобов’язаний донести думку виборців свого округу (хоч зараз мене закидують камінням і погрожують кримінальною справою)!» – прокоментував політик ситуацію на своїй сторінці у Фейсбуці.
Аби уникнути подібних «казусів» депутати виробили власний алгоритм роботи з невдоволеними декомунізацією виборцями.
По-перше, при отримані подібного звернення депутат оголошує збори мешканців вулиці, на яких намагається донести до жителів причину такого перейменування і його доцільність. Якщо ж роз’яснення депутата не знаходять відгуку в серцях примусово «декомунізованих» броварчан, то готується звернення. Під ним повинні поставити свій підпис більше 80(!) відсотків мешканців вулиці.
В цьому випадку, якщо звернення таки подолає прохідний бар’єр, то воно виноситься на розгляд сесії. І тут вже депутати вирішують повторно чи справді вже таке потрібне було те перейменування.
От тільки «Громадському Ревізору» не зовсім зрозуміло, звідки взялася цифра у 80 відсотків. Хіба це демократично? На суб’єктивну думку нашої редакції рішення повинні прийматись більшістю мешканців, тобто для винесення на розгляд депутатів достатньо лише 50%.
ЯКИМ БОКОМ ПОВЕРНЕТЬСЯ ФЕМІДА?
Далеко не всі броварчани сприйняли новий закон, а разом з ним і нові порядки, як кажуть «на ура». Одна справа – обурюватися на кухні, помішуючи в каструлі борщ, зовсім інша – набратися духу та висловити протест у задокументованій формі.
Менш, ніж через місяць з’явилися перші спроби, а потім і реальний судовий позов від городян до Броварської міської ради з вимогою скасувати рішення №52-04-07 від 25 січня 2016 року. До речі, подали позов три жінки, які мають, по ідеї, варити борщ і не займатися подібними справами. Однак, броварчанки впевнені, що після прийняття рішення про перейменування їм доведеться здійснювати певні юридичні дії та змінити адресу житла.
Всі три жінки, вочевидь, проживають на вулиці Симона Петлюри, колишній Черняховського, оскільки стверджують, що ця вулиця не мала підпадати під закон про декомунізацію взагалі. Розгляд судової справи мав відбутися 22 лютого, однак, через хворобу судді, засідання перенесено на 24 березня. Чекаємо.
Ще декілька активних, знову ж-таки представниць слабкої статі (з 8 березня, вочевидь, все ж даремно так поспішили), теж намагалися відстояти право жити на тих вулицях, до назв яких вони звикли. Але з трьох позовів до розгляду на сьогоднішній день прийнято тільки один, достеменно про строки розгляду, як і про можливість прийняття того чи іншого рішення, поки що не відомо.
Олена Марченко
Ксенія Хотянович
Наостанок, публікуємо заяви і звернення, що надійшли до нас в редакцію за останні три місяці від невдоволених жертв декомунізації:
«По-перше, мене цікавить як подати позов до суду про скасування рішення про перейменування? По-друге, хто такий розумний вирішив перейменувати додатково 46 вулиць, що не виносились на громадські обговорення? Я проживаю по вулиці Черняховського і мене не влаштовує нова назва. Ніхто не влаштовував обговорення, не питав думки мешканців. Просто перейменували і все. А нам тепер що? Хіба це смішно?» Анастасія
«Я звертаюся до Вас від імені всіх обурених мешканців нашої вулиці. Ще у минулому році ми жили на вулиці Возз’єднання, але під новий рік наші новообрані депутати вирішили піднести нам величезну свиню. Я та мої сусіди нічого не мають проти Небесної сотні, але чому саме наша вулиця? До того ж не було нашої вулиці у попередньому списку на перейменування. Звідки вона взялась та чи можна якось оскаржити це рішення?» Наталія
«Я половину життя прожив на вулиці Польовій. Потім нас перейменували на Кирпоноса, а тепер і взагалі на Героїв УПА. А далі що? Нова зміна влади і нове перейменування? Скільки можна це терпіти? І що, кожен раз змінювати документи і таблички? Це неподобство! Я розумію перейменувати вулицю Леніна, Радянську. Але ж чому, якщо вже Кирпоноса не задовольняє, не повернути назад Польову? Звідки ці герої УПА взялись?» Руслан
«Я проживаю по вулиці Островського. І мені байдуже, що відтепер вона Красилівська. Я не збираюсь нічого змінювати, ні в паспорті, ні на будинку. Я готовий збирати підписи, ходити на комісії, виходити на мітинги, аби повернути стару назву. Яка моя особиста думка щодо цієї «декомунізації»? Суцільний брєд! Хіба нема на що гроші виділяти? Як дурні носяться з тими вулицями, а ви мені розкажіть, що з Островським не так? Чого вулицю треба було перейменовувати?» Володимир
