АНАТОЛІЙ ГУНЬКО: «ПАВЛО РІЗАНЕНКО ПЛАНУЄ РЕЙДЕРСЬКИЙ ЗАХВАТ 94 ГА ПРИВАТНОЇ ЗЕМЛІ В БРОВАРАХ»

Як і в кожному місті, в Брова­рах існує своя terra incognita, яка манить до себе і народних депутатів, і телебачення, і пра­воохоронців. Це – скандально відомі 94,6 га броварської землі колишнього Радіопередавального центру в районі вулиці Кутузова. Десятки років там існував пустир, де місцеві мешканці обробляли городи та облаштовували сміттєві полігони в мініатюрі. Проте, в 2013 році на ділянці з’явився господар, який запропонував місту проект промислового розвитку цієї зони. На користь проекту – серйозні іноземні інвестиції та тисячі нових робочих місць. Та не так сталося, як гадалося. Замість потужного виробничого комплексу, новий господар отримав скандальну славу у ЗМІ, судову тяганину та постійні візити правоохоронців. Чому ж Бровари втрачають реаль­ний шанс стати промисловим центром Київщини?

З цим питанням «Громадський Ревізор» звернувся до одного із засновників ТОВ «Компанія «Інтер-Профіт» – того самого власника земельної ділянки Гунька Анатолія Григоровича. Він погодився на розмову з однією умовою: текст не скорочувати і не редагувати. Тому «Громадський Ревізор» пропонує Вашій увазі повний варіант інтерв’ю в тому вигляді, в якому його погодив наш співрозмовник.

Кореспондент: Анатолію Григоровичу, в ЗМІ можна роз­шукати дуже багато інформації про земельну ділянку колиш­нього РПЦ в Броварах. Автори публікацій та телесюжетів стверджують, що певна група громадян незаконним шляхом заволоділа вказаною землею. Майже в кожній публікації фігурує прізвище народного депутата Павла Різаненка. Він називає «Інтер-Профіт» краді­ями, злочинцями, шахраями. Проте, до цього часу ми не почули пояснень чи спросту­вань з Вашого боку. Чому?

Анатолій Гунько: Все дуже просто. Є група осіб, які нази­вають себе то «незалежними журналістами», то «громадськими активістами». Насправді ж вони просто виконують замовлення людини, яка і зацікавлена у розпо­всюдженні «страшилок» про нашу компанію. Маю на увазі народного депутата Павла Різаненка. Саме тому його прізвище згадується майже в кожному сюжеті в ЗМІ.

Ця людина вже вдруге про­ходить до Верховної Ради під гаслом «несамовитої боротьби» за інтереси броварчан, зокрема, обіцяючи їм повернути «викра­дену» землю. За правом «борця за інтереси громади», Різаненко в ЗМІ, соцмережах та своїх виступах називає людей «крадіями», чинить тиск на суди та правоохоронні органи. Проте все це – дешевий піар та популізм бездарного депутата, який окрім того, що ображати простих громадян та навішувати їм видумані ним же ярлики, більш нічого не вміє.

Навіть коли збанкрутілий Бро­варський РПЦ списав та демон­тував напівзруйновані вежі, які кожного дня загрожували впасти через те, що ніхто не ремонтував їх з радянських часів, цей вина­хідливий пройдисвіт миттєво відреагував і використав це для свого самопіару. Різаненком та його продажними журналістами було написано масу статей про те, що такими діями арбітражний керуючий підірвав інформаційний простір всієї України та залишив державу беззахисною перед обличчям російської військової загрози .

Хоча, якщо уважно простежити біографію самого пана Різаненка, то вона набагато більше пов’язана саме з Росією, аніж з Україною. Я не буду перераховувати читачам всі «заслуги» Павла Олександровича перед його другою «Родиною», але ні для кого не секрет, що як особистість він сформувався саме в Росії. Там заробив свої кошти, там одружився, там отримав бізнесові та урядові зв’язки. Все це дозволяє йому й зараз безбідно мешкати в «майже збанкрутілій Україні», фінансувати свої виборчі компанії до Верховної Ради та вибори своїх ставле­ників, утримувати цілу армаду журналістів. До речі, тісні зв’язки з кремлівською верхівкою він підтримує й досі. Кажуть, що його тесть входить до ради директорів російського магнієвого гіганта «АВІСМА» замість самого Павла. Саме тому Різаненко свого часу відмовився голосувати у Верховній Раді за визнання Росії країною-агресором.

Але повернемося до РПЦ. До того часу, допоки підпри­ємство не демонтувало вежі, народному обранцю воно було байдуже. Йому було байдуже, що в центрі Броварів височіють іржаві прогнилі вежі, які будь-якої миті можуть впасти та когось покалічити. Йому було байдуже, що територією підприємства весь час бродили бомжі та викрадали металеві предмети, раз по раз руйнуючи електричне облад­нання підприємства. Йому було байдуже, що люди, які працювали на РПЦ, місяцями не отримували заробітної плати.

Тому я б не радив шановним читачам надто вірити в розповіді людини, яка вказуючи на інших, насправді лише вправно приховує свої недоліки.

Кор.: Як саме земельна ділянка в центрі Броварів виявилась у власності ТОВ «Компанія «Інтер-Профіт»?

А.Г.: Щоб відповісти на це запитання, треба зробити неве­личкий історичний екскурс. Ще в лютому 2004 року ухвалою господарського суду Київської області було порушено прова­дження у справі про банкрутство ДП «Радіопередавальний центр». На той час борг підприємства перед кредиторами складав близько 11 млн. грн. Основна частина заборгованості – податок за землю по вул. Кутузова, 6 в м. Бровари. Ця земля за даними Держземагентства рахувалася, як землі промисловості та зв’язку.

Проте, з виявлених арбітражним керуючим Буличовим С.О. за правової підтримки юристів ТОВ «Гільдія Права», де я являюсь директором, документів ДП «Радіопередавальний центр», а саме «Довідки про експлікацію земель» № 31 та «Довідки про експлікацію земель» № 32, виданої в 1997 році інститутом Укргеоінформ, було встановлено, що земельні ділянки підпри­ємства чітко інвентаризовані та розподілені державним інститу­том за цільовим призначенням. Серед інших земель в документах і було зазначено про наявність у користуванні підприємства земель сільськогосподарського призначення загальною площею 94,67 га по вул. Кутузова та 34,49 га по вул. Київській. До речі, до цього часу землі, які вилучила в РПЦ Броварська міська рада та пере­дала в оренду юридичним особам вздовж вул. Київської, вказуються в договорах, як землі сільсько­господарського призначення. Фахівці можуть підтвердити, що при нарахуванні земельного податку необхідно мати точні дані про розмір земельної ділянки. Податкові органи інформацію про розмір земельної ділянки Броварського РПЦ отримали саме з вказаних мною довідок. Саме тому до 2000 року Броварський РПЦ і платив земельний податок за такою градацією земель – землі сільськогосподарського призначення.

Підприємство також зробило запит до БМР щодо того, чи приймалось радою рішення з 1991 року про зміну цільового призначення землі. Отримано відповідь – ні.

Після детального проведення аналізу вказаних документів, Бро­варський РПЦ в судовому порядку довів, що вказані землі фактично не були землями промисловості, а відповідно до довідок були розбиті по категоріях, серед яких були землі сільськогосподар­ського призначення загальною площею 94,67 га. Даний факт був встановлений не таким чином, як вказує Різаненко, а в результаті оскарження до суду дій Бровар­ської ОДПІ щодо нарахування земельного податку. В цьому рішенні суд і привів його землі у відповідність до наявних з 90-х років документів підприємства.

Кор.: В своїх публікаціях Павло Різаненко неодноразово вказував, що арбітражний керуючий в суд надав Держав­ний акт, якого насправді ніколи не було. Не згадуєте про Акт і Ви в своїй розповіді. То що ж це за Акт?

А.Г.: Державний акт на право користування земельною ділян­кою від 1971 року насправді був. Я особисто його неодноразово бачив і на підприємстві, і в суді, куди надавав його арбітражний керуючий. Цей Акт був на частину земельної ділянки РПЦ площею 31 га, яка була передана підприєм­ству від КСП «Кірова» за рахунок орних земель. В ньому було вказано – землі сільськогоспо­дарського призначення.

Насправді ж, ніякої особливої ролі у встановленні факту наявності у РПЦ земель сільсько­господарського призначення вказаний Акт не відігравав, а був лише додатковим доказом по справі. Основними доказами, як я вказав вище, були «Довідка про експлікацію земель» № 31 та «Довідка про експлікацію земель» № 32.

Питання про Акт «роздуває» Павло Різаненко, зробивши якийсь депутатський запит до архіву. До речі, 90% запитів, а їх він подав всього вісімнадцять, Різаненко зробив виключно по питанню РПЦ, взагалі не цікавля­чись проблемами громади. Він без кінця повторює про цей Акт, вимагаючи надати його, незважа­ючи на те, що відмовляючись від земельної ділянки, підприємство фактично анулює його і цей доку­мент перетворюється у звичайний папір.

Генеральна прокуратура України під тиском народного депутата Різаненка, на підставі навмисно неправильно сформульованого ним запиту до архіву та отри­маної неоднозначної відповіді, створила цілий судовий процес зі скасування рішення суду, яким просто приведено у відповідність до наявних документів землі державного підприємства. Але навіть попри всі потуги про­куратури та народного обранця, суди залишили в законній силі прийняте майже три роки тому рішення.

Кор.: Ну от, ми з Вами й піді­йшли до відмови від землі, так?

А.Г.: Так, в подальшому ДП «Радіо­передавальний центр» дійсно відмовилося від земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 94,67 га.

Відмова була обумовлена необ­хідністю зменшення податкового навантаження з огляду на те, що статутними документами не передбачено провадження сіль­ськогосподарської діяльності, що в свою чергу робило неможливим користування сільськогосподар­ськими землями.

При цьому відмова від земель­ної ділянки відбулася за згодою органу управління – Адміністрації Державної служби спецзв’язку та захисту інформації.

Кор.: Але Павло Різаненко вка­зує, що арбітражний керуючий відмовився від землі без згоди на це Адміністрації Державної служби спецзв’язку та захисту інформації.

А.Г.: Знаєте, ця людина сама не може визначитися з тим, що вона насправді робить і що говорить. Підміняючи поняття, чи то навмисно, чи то по нерозу­мінню термінів та законодавства, Різаненко плутає «надання згоди» на відмову від земельної ділянки з «погодженням» відмови від земельної ділянки. Арбітражний керуючий подав до головного управління Держземагентства України у Київській області нотаріальну заяву про відмову від земельної ділянки. До цього він завчасно звернувся до Адміні­страції з заявою про погодження. З деякою затримкою, але пого­дження від Адміністрації Держав­ної служби спецзв’язку та захисту інформації було отримано.

Держземагентство у Київській області своїм наказом при­пинило право користування ДП «Радіопередавальний центр» і земельна ділянка перейшла у роз­порядження Держземагентства Київської області.

Це звичайна практика – корис­тувач, який не в змозі утриму­вати передану в користування земельну ділянку, повернув її власнику.

Кор.: А чому саме Держзе­магентство, а не Броварська міська рада? Адже земля знахо­диться на території Броварів. І куди обіцяє повернути її Павло Різаненко?

А.Г.: Це чистий популізм пана Павла. Він вже настільки забрехався у своїй боротьбі за «вкрадені гектари», що напевно сам не знає, кому він її обіцяв повернути і кому роздати. Хоча насправді все дуже просто: після земельної реформи 2013 року всі землі в Україні отримали певний статус. Тож, відповідно до Земель­ного кодексу, який непогано було б час від часу читати народному депутату, землі державних підпри­ємств, котрим є Броварський РПЦ, відносяться до державних земель. Навіть якщо вони знаходяться в межах населених пунктів. Іншими словами – власником землі, яку надано в користування держав­ному підприємству, є держава. Тому і розпоряджатися цією землею належить державі, а не броварській громаді.

До речі, народний депутат Павло Різаненко в своїх революційних променистих промовах під час останньої виборчої кампанії до Верховної Ради України обіцяв повернути землю державі. При­йшли місцеві вибори. Він та його трубадури почали викрикувати, що вони повернуть землю бро­варській громаді.

Знаєте, я взагалі не розумію, як можна було обрати цього псев­доборця за справедливість до Верховної Ради? Я вже писав листи голові партії БПП Юрію Луценку. Вимагав, щоб вони розглянули на політбюро партії поведінку та висловлювання їхнього депутата. Мабуть, все ж таки потрібно іноді примушувати публічних осіб проходити психіатричний огляд. Тільки не зовсім психічно здорова людина, яку переслідують її власні фобії та манії, може вчиняти так, як робить це Павло Різаненко. Зважаючи на його статус народ­ного депутата – це справжня біда для всього українського народу. Я дивуюсь – як ця людина може займатися законотворенням? Як вона може приймати закони, за якими живе суспільство, коли вона таке «несе» з екранів теле­візорів та на шпальтах газет? У висловлюваннях пана Різаненка відсутнє не лише елементарне знання законів, а й правил еле­ментарної етики.

Кор.: Ви маєте на увазі його риторику по відношенню до Вас особисто?

А.Г.: Я маю на увазі, що Павло Різаненко без будь-яких на те підстав почав чесних громадян, які в законний спосіб отримали земельні наділи, в засобах масової інформації, інтернет-виданнях, соцмережах називати «крадіями», «бандитами», тощо. Без будь-яких на те доказів, а лише з власної хворої (іншого пояснення в мене немає) уяви. І робить це так несамовито та впевнено, що вже й сам, напевно, почав вірити в той маразм, який сам придумав.

Кор.: Ви сказали, що гро­мадяни отримали землю в законний спосіб. Як саме?

А.Г.: Нормами земельного кодексу України врегульований порядок виділення громадянам у власність земельних ділянок, відповідно до якого, громадянин який бажає отримати у власність на безоплатній основі земельну ділянку, подає до відповідного органу з цього приводу заяву та зазначає бажане місце роз­ташування земельної ділянки. Уповноважений орган повинен розглянути таку заяву громадя­нина та у разі наявності вільної земельної ділянки повинен надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки. Законом передбачена лише одна законна відмова від надання такого дозволу – це відсутність вільної земельної ділянки. Інші мотиви відмови у задоволенні такої заяви у органу державної влади відсутні. Отже, при наяв­ності вільної земельної ділянки, орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин зобов’язаний задовольнити заяву громадянина та виділити її останньому.

Отже, громадяни, які першими подали відповідні заяви, і отримали у власність, у порядку безоплатної приватизації, свої земельні ділянки для ведення особистого селянського гос­подарства, оскільки підстав у Держземагентства для відмови не було.

Кор.: Я знову повертаюсь до Різаненка. Він викладав в інтернеті списки людей, що отримали земельні наділи. Там всі особи, пов’язані з вами.

А.Г.: Як я сказав раніше, підпри­ємство, яке я очолюю на договір­них засадах, надавало юридичні консультації Броварському РПЦ. І я також наголошував на тому, що основною умовою отримання землі у власність в порядку безоплатної приватизації є інформація про місце розташу­вання вільної земельної ділянки. Законодавство передбачає, що кожен громадянин має таке право і може використати його лише раз в житті.

Таким чином я мав інформацію про наявні вільні земельні ділянки в м. Бровари. Цією інформацією скористались працівники моєї фірми, їх рідні та знайомі, які виявили бажання отримати земельні наділи. І в цьому немає нічого протизаконного! До речі, серед цих людей багато бровар­чан. Моя допомога обмежувалась тим, що я просто повідомив їм про вільну земельну ділянку, та порадив не сидіти «склавши руки», а йти і спробувати отри­мати землю. Чому б ні? Людям притаманно ділитися інформа­цією з іншими людьми, сприяти благополуччю своїх близьких та рідних. Таким чином, передаючи інформацію про вільну земельну ділянку в місті Бровари в районі РПЦ, сформувалося певне коло громадян, здебільшого це жителі міста Бровари, які спробували реалізувати своє законне право на безоплатну приватизацію.

Крім того, відповідна інформація була розміщена на багатьох від­критих інтернет-ресурсах. Час­тина людей, які отримали земельні наділи в районі РПЦ, звернулись до Держземагентства саме по оголошенню. Моя юридична компанія – ТОВ «Гільдія Права» – надавала правову допомогу в отриманні земельної ділянки у власність. Я тих людей взагалі не знав. Та й бачив я їх разів з шість в житті: під час їхніх консультацій та вже потім, коли купував у них землю.

Взагалі-то, були б це інші люди, от, наприклад, знайомі ваші чи Різаненка, знайшовся б інший «борець за правду», який волав би: «Злодюги, вкрали, всіх на нари!!!». Таких «Швондєрів», як Павло Олександрович, у нас, на жаль, вистачає.

Держземагентство, яке при­йняло рішення розподілити цю землю в рамках безкоштовної приватизації, розбило землю РПЦ на 48 наділів. Кожна людина, з тих, хто отримав землю, підтвердила, що особисто подавала та підпису­вала заяву. Тобто, не було такого, що це підставні особи. Кожен використовував своє право, надане йому законом. І називати людей «злодіями», як це робить горезвісна команда депутата Різаненка, якось навіть не етично.

Кор.: Скажіть, а після того, як люди приватизували свої земельні наділи, як вони опинилися у власності ТОВ «Компанія «Інтер-Профіт», яку Ви власне й представляєте?

А.Г.: Стосовно переходу права власності на дану земельну ділянку до ТОВ «Компанія «Інтер-Профіт», коротко зазначу наступне.

Більшість людей, які отримали у власність дані земельні ділянки є малозабезпеченими громадя­нами, тому, скориставшись своїм правом на безоплатну приватиза­цію землі, вони у законний спосіб продали належні їм ділянки. Про­стіше кажучи, заробили гроші на проживання.

Я особисто придбав частину цих земельних ділянок, уклавши від­повідні договори купівлі-продажу. Потім, вже як власник земельних ділянок, я відповідно до своїх бізнес-інтересів вніс права на землю до статутного капіталу ТОВ «Компанія «Інтер-Профіт». Так ця компанія стала цілком законним власником цієї землі.

Те, що люди продали належну їм землю, насправді сумно. Сумно тому, що, на жаль, переважна більшість усіх громадян нашої держави не в змозі дозволити собі утримувати землю чи побудувати власний будинок. Тому і продають, щоб хоч якось покращити своє матеріальне становище.

Кор.: Які бізнес-інтереси Ви тоді переслідували?

А.Г.: З метою ефективного вико­ристання землі я звернувся до потенційних інвесторів з пропо­зиціями щодо залучення коштів. В пошуках інвестора вийшов на компанію «Техноенерготрейд», яка на той час побудувала декілька логістичних центрів в місті Бровари, створила велику кількість робочих місць, значно розвинула інфраструктуру міста та мала позитивну ділову репу­тацію у бізнесових колах. Моя пропозиція їх зацікавила. Вони виявили бажання співпрацювати з «Інтер-Профіт» у створенні індустріального парку на належ­них моїй компанії земельних ділянках. Втілення такого проекту створило б для Броварів кілька сотень нових робочих місць. Ми планували прокласти інженерно- транспортні мережі, побудувати нові дороги.

Кор.: Пане Анатолію, а чому ви говорите про перспективи своєї компанії у минулому часі?

А.Г.: Так про яке інвестиційне майбутнє може йти мова, коли неодноразово згаданий народ­ний обранець, який за своїм статусом має сприяти розвитку міста, робить все можливе та неможливе з метою руйнування будь-яких інвестиційних проектів в Броварах? Він під гаслами необ­хідності проведення люстрації, намагається підняти свій рейтинг та утворити видимість запеклої боротьби із корупцією. Задля підтримання власного іміджу, Різаненко вирішив розпочати «викривальну» кампанію проти органів земельних ресурсів та згадуваних вище громадян. Зокрема, Різаненко Павло Олек­сандрович, використовуючи свій мандат народного обранця, почав звертатися до Держземагентства із запитами щодо надання кон­фіденційної інформації про цих громадян України, які отримали у власність земельні ділянки. При цьому, витребування документів обґрунтовував потребою у здій­сненні повноважень народного депутата.

Одночасно, Різаненко Павло Олександрович розпочав брудну та брехливу кампанію в ЗМІ та мережі Інтернет, в результаті чого було штучно підвищено громадський резонанс та напругу в суспільстві. Штучно викликана соціальна напруга, сприяла пану Різаненку у використанні адміністративного ресурсу та тиску на правоохоронні органи та органи прокуратури.

При цьому, проводячи численні перевірки на прохання народного депутата, жоден з контролерів не виявив у діях громадян, які отри­мали земельні ділянки у власність, та у діях органів, які їм ці земельні ділянки надавали, наявних пору­шень чинного законодавства. Більше того, Держземагентством була утворена комісія щодо перевірки законності передачі земельних ділянок за рахунок земель ДП «Радіопередавальний центр». До складу комісії увійшли представники Держземагентства, СБУ та МВС.

За результатами перевірки, комі­сія дійшла висновку, що земельна ділянка загальною площею 94,67 га, яка перебувала у постійному користуванні ДП «Радіопереда­вальний центр», у відповідності до чинного законодавства, перейшла у власність громадян України.

Кор.: Я так розумію, що на цьому все не закінчилось?

А.Г.: Ні. Після невдалих спроб використати мандат народного депутата України, як предмет тиску на органи центральної виконавчої влади, органи міс­цевого самоврядування, органи прокуратури та правоохоронні органи, Різаненко Павло Олек­сандрович вирішив чинити тиск на судову систему.

Так, переслідуючи свої власні інтереси, Різаненком П.О. було подано позовну заяву до Окруж­ного адміністративного суду міста Києва про скасування наказів Держземагентства, якими було надано дозволи на розробку проектів землеустрою та наказів про затвердження проектів зем­леустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам.

Використовуючи свій мандат, Різаненко чинив тиск на суддів, як апеляційної,так і касаційної інстанції. Так, лише під тиском можливо виносити рішення, які дискредитують самих суддів та систему судочинства в цілому. Кричущі порушення норм мате­ріального та процесуального права полягали в тому, що місцеві суди виносили рішення, якими фактично скасовували громадя­нам право власності на отримані ними у законний спосіб земельні ділянки. При цьому самих гро­мадян навіть не залучали до роз­гляду справи. Крім того, суди перших інстанцій скасували 48 наказів про затвердження проектів землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам. Навіть не маючи їх в матеріалах справи та не надавши їм правову оцінку.

Але справедливість перемогла! Резуль­татом довгої судової тяганини стало рішення Верховного суду Укра­їни, яке поставило все на свої місця. Так, Вер­ховний суд скасував усі попередні рішення судів, які приймалися під тиском народного обранця. ВСУ вказав на те, що дана суперечка взагалі не підлягає розгляду у порядку адміністративного про­цесу, а доводи народного депу­тата Різаненка визнані Верховним Судом України необґрунтованими та надуманими.

Кор.: А що з кримінальними справами, про які постійно говорить Різаненко?

А.Г.: Це взагалі окрема історія. Вже більше двох років правоохо­ронні органи безупинно розсліду­ють кримінальну справу по землях Радіопередавального центру. По декілька разів допитано пред­ставників Держземагентства, осіб, які отримували земельні наділи, представників міської ради. Але справа все ще розслідується. Найбільш завзято працівники МВС роблять спроби накласти арешти на землі ТОВ «Інтер-Профіт». Зараз здійснили четверту спробу! Три попередні були невдалими: суди відмовляють в задоволенні арешту – і Броварський, потім Шевченківський районний суд м. Києва. Врешті-решт арешт наклав чомусь Переяслав-Хмельницький районний суд.

Кор.: А чому там?

А.Г.: Ну, це запитайте у Різаненка. Під тиском, якого він навіть не приховує, правоохоронці виконують такі «кульбіти» у цій кримінальній справі, що й на голову не налізе. Та й взагалі, для чого далеко ходити, якщо заява, за якою порушена кримінальна справа, написана якоюсь особою з м. Василькова. Мовляв, його права порушили тим, що роз­дали землю в Броварах. Маразм, але броварські правоохоронці, на чолі з колишнім керівником Миколою Клименком, кинулися завзято розслідувати дану справу. За цей час провели декілька екс­пертиз, виїмок та інших дій для «об’єктивного» розслідування справи. Хоча насправді всі дії були направлені на створення тиску на чесних людей, які отримали земельні наділи.

Кор.: Чому саме цю земельну ділянку обрав пан Різаненко для власного піару, адже в Броварах є земельні ділянки, які так само приватизовані громадянами, а потім ними ж перепродані?

А.Г.: Гарне запитання. Вважаю, що Різаненку потрібен масштаб, щоб «роздути» через підконтр­ольні йому ЗМІ тему «крадіжки» цілих 94 га, а не якихось окремих 10 соток. Крім того, пану Різаненку ці гектари землі, потрібні не лише, щоб попіарити себе та свою «команду», але і для того, щоб, викликавши суспільний резонанс, відібрати її рейдерським шляхом.

Кор.: Ну, це вже серйозне звинувачення. Ви вважаєте, що пан Різаненко має на меті відібрати належну Вашій компанії земельну ділянку, а не повернути її державі чи громаді міста?

А.Г.: – Звичайно. І я легко це можу довести. Судіть самі – якщо людина хоче повернути землю державі чи громаді, то для чого вона робить наступні дії: 21 жовтня 2015 року, коли арбітражний керуючий, якого виконуючим обов’язки директора Броварського РПЦ призначив Гос­подарський суд Київської області, був у відпустці, Адміністрація ДСС, під натиском народного депутата, приймає протизаконне рішення звільнити Буличова з займаної посади, натомість призначивши замість нього в.о. директора такого собі юриста Скочко Олексія. А сам Олексій Скочко був призначений на посаду юрисконсульта Броварського РПЦ 20 жовтня 2015 року. Призначав його на цю посаду головний інженер підприємства, котрий виконував функції директора на час відпустки Буличова. Ви запитаєте, а чому такий різкий злет у Скочко-юриста, в якого зовсім немає досвіду управління не те що державним, навіть при­ватним підприємством? А все дуже просто – Скочко Олексій до цього часу був офіційним поміч­ником народного депутата Павла Різаненка та його представником у всіх судах проти РПЦ. Отже, юрист який ще вчора судився з Броварським РПЦ, на сьогодні вже два місяці як очолює його. Проте, господарська діяльність мало цікавить нового керівника, його більш цікавлять ласі гектари. Олексій Скочко в усі суди подає заяви про відмови від позовів з однією метою – повернути землю на Броварський РПЦ.

Кор.: Тобто, державі?

А.Г.: – Та ні, саме підприємству Броварський РПЦ. Підприємству- банкруту, яке вже з 2004 року не веде ніякої господарської діяль­ності і є дотаційним з державного бюджету. Підприємству, яке має на своєму балансі лише дві напів­зруйновані будівлі, якому за борги вже РЕМ вимикає світло, яке як не платило так і не платить податку навіть на ту землю, яка залиши­лась в користуванні. Проте, на чолі якого стоїть людина народного депутата Павла Різаненка. Тобто, ні про які громадські інтереси взагалі не йдеться, а відбувається звичайне рейдерство з боку Павла Різаненка, який в запалі боротьби вже навіть не помічає, що вже два роки як він є владою – народним депутатом, членом коаліційної більшості, перед яким відчинені всі двері судів та прокуратури, правоохоронних органів. І після того, як земля повернеться на РПЦ, нею вже буде розпоряджатися Павло Олександрович. І оскільки відмова на користь держави неможлива, бо Різаненко називає Буличова, який так вчинив, злочинцем, то можу лише уявити, що з нею буде робити народний депутат.

Кор.: Тобто, Ви думаєте, що Різаненка також цікавить цей шмат землі?

А.Г.: Ну, звичайно. Бо чому він, особисто, прогулюючи пленарні засідання Верховної Ради, вико­навши лише одну зі своїх перед­виборчих обіцянок, зайнявши при цьому «почесне» третє місце серед депутатів, які не виконали своїх обіцянок, просиджує час в судових засіданнях по арештах землі ТОВ «Інтер-Профіт». Він постійно, як на роботу, бігає тиснути на прокуратуру Київської області, Генеральну Прокуратуру України, адміністративні суди. Фактично весь свій час Різаненко витрачає на одну справу – справу його життя – рейдерський захват 94 га Броварського РПЦ. Прига­дую, як юрист ТОВ «Інтер-Профіт» телефонував мені із Шевченків­ського районного суду м. Києва і говорив, що прийшов Різаненко і в очікуванні ухвали суду про­сидів три години! Навіть прислав фото: пустий коридор суду і лише народний депутат в очікуванні! Краще б так сумлінно виконував свої прямі обов’язки – законот­ворення. Чомусь все це нагадує кращі традиції Януковича, коли під гаслом всіляких «покращень» у чесних бізнесменів «віджимали» створений роками бізнес. Тепер гасла інші, але методи залишилися незмінними.