Квартири, машини, будинки та інша нерухомість – ласий шматок для шахраїв. Способів продати квартиру померлого одинака, виявляться, безліч. І кінці знайти дуже важко. Така історія сталася і у нашому місті. Вона до сих пір має більше питань, ніж відповідей
НОМІНАЛЬНІ ВЛАСНИКИ АБО ФІКТИВНІ СПАДКОЄМЦІ
Коли помирає людина, в якої не залишилось рідних чи близьких, її квартира має переходити державі. «Бувають такі ситуації, але надзвичайно рідко. Як правило, на житло є претенденти, спадкоємці або люди заключають договори довічного утримання з наступним успадкуванням житла. Можна сказати, що таких справ було одиниці за десяток років», – каже заступник начальника відділу з житлових питань Наталія Коник.
Однак, історій, гідних пера великого Едгара По, про те, як померлі власники квартир через деякий час після відходу у інший світ, воскресали на декілька годин та продавали власне житло, безліч. Іноді такі потойбічні історії трапляються навіть з відомими публічними персонами.
У березні 2013 року, широкого розголосу набув випадок продажу у столиці через підставну «спадкоємицю» квартири ведучого кулінарного шоу Ігора Добровольського. Чоловік помер у 2009 році, жив він один, родичів у нього не було, заповіту на квартиру він не складав. Тож помешкання мало опинитися на балансі ЖЕКу. Однак, квартира Добровольського до житлового фонду міста так і не потрапила. А через деякий час там з’явилися нові власники, які купили квартиру у «спадкоємиці».
За словами юристів, такий «фінт» зустрічається досить часто. Іноді «працюють» цілі групи підприємливих ділків, які привласнюють собі квартири померлих одинаків. Відомі й випадки, коли законні спадкоємці з подивом дізнаються, що квартира, яка за заповітом належить їм, вже має нових господарів,які ніби-то купили житло…у власника, тобто покійника. Схоже, що в Броварах діяла саме така шахрайська група. А історія розпочиналася так.
БРАТИКИ-СЕСТРИЧКИ
З 23 лютого 1988 року мешкала у Броварах за адресою бульвар Незалежності, 21, кв. 73 пані Тамара, 1950 року народження. Разом з нею в однокімнатній квартирі був зареєстрований пан Микола, який приходився Тамарі рідним братом.
На жаль, жінка страждала психічним захворюванням, тому була визнана недієздатною, а у травні 2009 року брата було призначено опікуном Тамари.
У серпні того ж 2009 року Микола від імені своєї підопічної подав заяву про передачу у приватну власність квартири. Оскільки документи були в повному порядку, вже наступного дня було видано свідоцтво про право власності на ім’я Тамари. В подальшому право власності на вказану квартиру було зареєстровано в КП «ББТІ». Протягом шести років – до квітня 2015 року – про цю квартиру ніхто не згадував, живуть собі люди, та й живуть, але, виявляється, не в повному складі. Буквально наступного дня після отримання права власності на квартиру, ще у 2009 році, пані Тамару було знято з реєстрації та направлено до спецзакладу в Черкаську область.
ПОЧИНАЮТЬСЯ ДИВА
У квітні 2015 до начальника управління комунальної власності звернувся такий собі громадянин, назвемо його Владиславом Віленовичем, який є мешканцем Броварського району, з проханням видати дублікат свідоцтва на право власності на квартиру №73 по бульвару Незалежності, 21. Причина – втрата даного свідоцтва. До заяви було надано копію паспорта В.В. та копія довіреності. Даний документ уповноважував громадянина В.В. від імені пані Тамари вчиняти будь-які дії щодо вищевказаної квартири. Довіреність була складена – запам’ятайте цю дату! – 9 квітня 2015 року та посвідчена приватним нотаріусом Київського нотаріального округу.
І все б нічого, якби не пильність та прискіпливість міських чиновників, яких так часто лають за бюрократизм та буквоїдство. Під час розгляду заяви було встановлено, що пані Тамара проживала у психоневрологічному інтернаті з 7 серпня 2009 року по день смерті – 21 жовтня 2014 року.
Тобто, дивним чином покійна Тамара через півроку після смерті воскресла на декілька годин, 9 квітня 2015 року прийшла до нотаріуса і засвідчила власноруч вищеозначену довіреність на громадянина В.В. Такі от дива… Як кажуть, було б смішно, якби не було так сумно.
ЕПОПЕЯ ТРИВАЄ
Якщо ви думаєте, що на цьому дивні речі навколо квартири припинилися, то ви глибоко помиляєтесь. Хоча, справі був «даний хід» та розпочато розслідування шахрайства і підробки документів, у квартирі з’явилися нові мешканці. До начальника ЖЕК №3 у липні 2013 року поступила заява від пильних сусідів, де зазначалося, що у квартирі №73 невідомі особи вивозять речі, під»єднують кабель до щитка та проводять ремонтні роботи. На питання хто вони, сказали, що родичі покійної Тамари і нові господарі житла.
ЖЕК №3 звернувся до правоохоронних органів та отримав відповідь – ознак кримінального правопорушення перевіркою не виявлено. А те, що квартира була продана завідомо шахрайським шляхом розбиратися не стали.
Згідно наданих в ЖЕК документів, громадянин Владислав Віленович продав квартиру (згідно довіреності, підписаної воскреслою покійницею) пану Єгору, який є мешканцем Луганська. Він тут же видав довіреність пані Людмилі, яка зареєстрована у м. Бровари. Вочевидь, житло знов готували для перепродажу.
Уявляєте, скільки людей задіяно в схемі? І не факт, що це всі виявлені фігуранти справи.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
На сьогодні справа «висить у повітрі». Юридичний відділ міськвиконкому вкотре направляє матеріали справи до міліції та прокуратури, звідти поки що «ні пари з вуст». У химерній квартирі тихо. Тільки темними-темними ночами за дверима можна почути якийсь шурхіт…Чим закінчиться містична справа, чи оселяться в квартирі №73 справжні, законні власники – хто зна. Питань і досі набагато більше, ніж відповідей.
Олена Марченко
