Коли Україна перебуває у стані війни, дуже важливою є підтримка оборонної галузі та вітчизняного виробника. Варто робити акцент на тому, щоб переорієнтувати заводи, які звикли працювати з Росією, на внутрішній ринок та завантажувати їх державними замовленнями. Проте на ділі «не так сталось, як гадалось».
Доказ – Завод порошкової металургії, колись містоутворююче підприємство у Броварах, яке надавало роботу близько 4000 працівникам. На ньому здійснюється повний цикл виробництва порошкових металів. «Порошковий» був найбільшим заводом подібного типу у Європі. Зараз він працює переважно на галузь машинобудування, хоча може виготовляти навіть бронежилети.
«Ми реанімували технологію виробництва бронежилетів… Пройшли випробування в лабораторії МВС і у нас лабораторія показала, що бронежилети 6 класу високого ступеня захисту…Я не бачу, хто може замовити серію, крім держави», – говорить директор заводу Володимир Пісоцький.
За його словами зараз завод чекає, коли будуть оголошені тендери, у яких підприємство обов’язково візьме участь. Якщо завод їх виграє, це буде серйозною підтримкою і замінить частково те, що було втрачено по контрактам з Росією. Адже, як не крути, 80% експорту заводу раніше йшло саме до Російської Федерації. Зараз на заводі працює лише 460 працівників, цехи завантажені максимум на третину, а замовлення на 9,5 мільйонів гривень від Росії лежить на складі.
Обсяг виробництва з початку 2014 року
Непросте керівництво
З керівництвом – цікава історія. Нинішній директор Володимир Пісоцький нібито є людиною сумнозвісного Олега Царьова, якого вважають причетним до роздмухування сепаратистських настроїв на буремному Сході. Переконливих доказів цьому немає, проте є відео, на яких видно, що Царьов та Пісоцький, як мінімум, дуже добре знайомі. По підприємству ширяться чутки, що завод штучно намагаються збанкротити, а потім задарма забрати. Директор ці звинувачення відкидає: «Є у нас конкуренти, прямі або непрямі. У заводу, не в мене, яким не подобається, як я працюю. Зрештою проти мене. Хоча я не така велика персона, щоб проти мене якісь акції організовували», – каже він.
Допосередкованим доказом того, що Завод порошкової металургії можуть штучно доводити до банкрутства може слугувати перевірка Держфінінспекції, яка довела, що лише за період з 1 квітня 2009 по 31 травня 2013 років виявлено порушення фінансово-господарської дисципліни на загальну суму понад 8,5 млн. грн. Окрім того, виявлене придбання товарів, робіт та послуг за державні кошти без застосування обовʼязкової процедури відкритих торгів на суму 7,9 млн. грн. Переводячи на просту мову – завод банально розкрадається.
Влітку робітники «Порошкового» були доведені до критичного стану – їм декілька місяців поспіль не нараховувалась заробітна плата. Вони навіть вийшли на страйк. Тоді керівництво пообіцяло розібратися з проблемою. А між тим, заборгованість не скорочується й донині. Сам директор заводу це визнає, і каже, що «затримка у три місяці зберігається, хоча зарплата виплачується».
Нові горизонти
Працівники заводу скаржаться на те, що керівництво нічого не робить для того, аби диверсифікувати ринки збуту виробленої продукції. Раніше експорт здійснювався і в країни Європи, і в Азію. Наприклад, весною 2005 року керівництво заявляло, що основними споживачами продукції Заводу порошкової металургії були Німеччина та Туреччина, а вже потім – Росія і Казахстан.
Експорт продукції
Цікаво, що у 2010 році Міністерство промислової політики України розглядало можливості впровадження на заводі інноваційних технологій, зокрема, прямого отримання заліза та випуску титанових виробів. В кінці 2009 року Мінпромполітики обговорювало питання співпраці з компанією ADMA Products, Inc (США) у сфері виробництва та використання порошків титану і виробів з них. При цьому представники американської компанії відвідали Завод порошкової металургії та ознайомилися з його виробничими процесами. Тоді американці вважали, що в перспективі підприємство могло би стати ефективним партнером. Пройшло якихось 4 роки і завод із перспективного перетворюється на непотрібний.
Проаналізувавши інформацію у ЗМІ, виходить, що завод цікавий також росіянам. Але вже не як діловий партнер, а перш за все, як постачальник сировини для російської армії. У період фактичної війни такі чутки повинні на не жарт схвилювати державних управлінців.
Виникає велике питання до нового керівництва держави: чому з їх мовчазної згоди містоутворюючі підприємства просто душать? У новій програмі Кабінету Міністрів, наприклад, закладено 5% ВВП на оборонку. Ось вам підприємство оборонного комплексу з повним циклом виробництва. Чому ж замість державної підтримки, завод впевнено наближається до банкрутства? Керівництво «Порошка» заявляє, що «ситуація лежить мертвим вантажем. Завод не отримує і не отримував ніколи бюджетних замовлень».
Підприємство-інвалід
Ще у 2007 році уряд пропонував виключити Завод порошкової металургії зі списку підприємств, які не підлягають приватизації. Тоді вдалось його утримати. Директор заводу Володимир Пісоцький не приховує того, що виступає за приватизацію ввіреного йому підприємства. «Це підприємство, щоб запрацювало з новою силою, це моя особиста думка, то його треба комусь приватизувати. Не вкрасти. Менш ефективного власника, ніж держава – немає в світі. Можна міняти директорів, шукати цих самих ефективних менеджерів, але який сенс… Тому ось таких от інвалідів, як державний порошковий, залишилося, насправді, на пальцях двох рук в Україні. Жодне з них не процвітає», – говорить Пісоцький.
У Верховній Раді нинішнього скликання є представник міста Бровари. До речі, з правлячої партії Президента. Виборці, які забезпечили його мандатом, мають повне право звернутися до нього із вимогою посприяти поліпшенню ситуації на заводі, який надає робочі місця багатьом із них.
Якщо ж народний обранець буде ігнорувати їхні зауваження, то логічно постане питання, чи не зав’язаний він у схемі банкрутства підприємства. Адже, тут ситуація також не зовсім однозначна. Загальновідомо, що кар’єру Павло Різаненко зробив саме у Росії, що цікаво, працюючи у титановому гіганті «ВСМПО-АВИСМА», яке регулярно постачає свою продукцію для російської армії. Нагадаємо, що у ЗМІ неодноразово з’являлася інформація, що на броварському Заводі порошкової металургії розглядали можливість переорієнтування виробництва, в тому числі, на титанову галузь. Навряд чи це збіг обставин.
Тож, залишається сподіватися, що броварчани зуміють відстояти свій завод, а народний депутат не виявиться «балакуном», який просто обіцяв у своїй передвиборчій програмі «відновлювати виробничі потужності Батьківщини».
Анна Межова
