Стати вимушеним переселенцем – це, мабуть, одна з найстрашніших речей, яка може відбутися з родиною. Зараз фраза «переселенець із зони АТО» на слуху у кожного українця. Хтось їм співчуває, хтось вважає, що потрібно обмежити міграцію всередині країни. У будь-якому випадку – байдужих немає.
Бровари – не резинові
В броварському управлінні соціального захисту нашому виданню повідомили, що на 12 січня 2015 року загальна кількість осіб, зареєстрованих переселенцями зі Сходу України та АР Крим, склала – 2768 чоловік. Здавалося б, у розумінні того, що всього по Україні за даними Міністерства соціальної політики кількість переселенців дорівнює 838 300, то це не багато. Проте, якщо подивитися на статистику у регіональному розрізі, то стає дещо моторошно. Наприклад, у Чернівецькій області внутрішньо переміщених осіб – 2 тис. 256 осіб. Тобто, кількість переселенців у Броварах порівнянна з «втікачами» у цілих областях.
В управлінні освіти і науки Броварської міської ради хоча й говорять, що особливих проблем із розподіленням дітей-переселенців по школах та дитячих садочках не було, але зауважують, що у переважній більшості батьки намагалися записати дітей у школи з російськомовним викладанням. Зокрема, найбільша кількість дітей потрапили у школу №9.
«По ЗОШ – школи – у нас 316 дітей (зареєстровано – ред.). В принципі, проблем не було. Зазвичай, батьки куди бажали, ми намагалися по мірі можливостей їх туди – у ту школу, записувати. Єдине що, багато просилися до російськомовних шкіл. Найбільше до 9…. У нас навіть є декілька чоловік у приватну школу «Фортуна», там навчання платне. Записано 4 (дитини – ред.)», – говорить працівник управління освіти міськради Наталія Леонідівна.
При цьому вона зазначає, що до дитсадків 1 вересня пішло 197 дітей, що прибули з буремного Сходу.
Також цікаво, що по Броварам допомога від держави профінансована на 2 млн. 405,7 тис. грн. Її отримали 1103 сім’ї, ще 303-м відмовили з різних причин.
Звісно, ніхто не говорить, що сім’я повинна виживати на 2400 гривен, які на неї виділяється з бюджетних коштів. А особливо враховуючи те, що більшість знімає житло, яке з’їдає половину коштів. Вихідцям зі Сходу пропонують ставати на біржу праці та шукати собі заробіток на новій малій батьківщині. Проте, вони не надто поспішають цього робити.
Робота не вовк
З працевлаштуванням переселенців дуже складна ситуація. Деякі приїжджі поводять себе досить зухвало та вважають за потрібне «сісти на голову» тим, хто гостинно їх прихистив. Броварські волонтери розповідають про таких «знедолених», які паркуються на своїх джипах, де їм заманеться, або зверхньо ставляться до тієї допомоги, яку їм пропонують. Мовляв, ви нам не пропонуйте усілякого непотребу, на кшталт, книжок, у наших дітей і так є ай-пади.
Позитивним прикладом може слугувати кримчанка Тетяна, яка розповіла, що вже кілька місяців живе у Броварах разом з трьома дітьми.
«Зараз я у декреті. Мій старший пішов у Броварах до 5 класу, середня дочка до першого. Я з малим поки вдома. Проте сподіваюся влаштуватися тут, адже знімаю житло тільки за рахунок виплачених коштів на дітей та допомоги. А чоловіка в мене немає…», – Тетяна, переселенка з Керчі.
Жінка готова йти на будь-яку роботу, тим паче, що у рідному місті вона працювала у продуктовому магазині, а для такої категорії працівників робота знайдеться практично у будь-якому містечку країни.
Контроль за переселенням
Чи тисне на місто масовий приплив нових мешканців? – Безумного. Чи можливо цього уникнути? Теоретично – так. Можна побачити, що до Харківської області виїхало 121 тис. 168 осіб, а до Волинської – тільки 2 тис. 948. Якщо взяти один тільки Київ, то кількість переселенців сягає 39 тисячі осіб. Можливо, аби уникнути такого перекосу, державі варто було б подумати про те, щоб розробити програми переселення. Щоб людина не вважала, що кращої долі вона може шукати виключно у столиці та на її околицях. Вимушений переселенець повинен дізнатися і про те, що Закарпаття теж привітний край, і там теж є робота. Необхідна продумана інформаційна політика, яка дасть можливість не заганяти насильно до «немилих» регіонів, а яка грамотно донесе людям, що Україна – велика, і вони не залишаться забутими ні в одному її великому чи малому місті. Але це вже питання до сумління та працездатності народних обранців.
Аліна Яковенко
