Волонтери для українських солдатів вже давно стали своєрідними янголами-охоронцями. На передовій їхнього візиту чекають з нетерпінням. А вони, ризикуючи власним життям, їдуть в епіцентр бойових дій, аби хоч трохи допомогти захисникам рідного краю. Везуть їжу, одяг, техніку та теплі слова від рідних. «Громадський ревізор» вирішив познайомити читачів із відважними волонтерами міста Бровари.
БРОВАРСЬКІ ВОЛОНТЕРИ
«Не страшно тільки тоді, коли заснув, – із сумом в очах згадує про своє перебування у зоні АТО молодий боєць Стас Ісаченко, – Постійні обстріли, вибухи, а ще холодно, голодно, відчуваєш себе покинутим напризволяще. Все це нагадує справжнє пекло»… Про ситуації на Сході країни, броварчанин Стас знає не з чуток. Він все літо відважно захищав свою рідну землю.
Після демобілізації хлопець точно знав, чим буде займатися – допомагати своїм побратимам на передовій. Разом з іншими небайдужими людьми вони створили громадську організацію «Ветерани АТО Броварщини», головне завдання якої забезпечувати українських солдат всім необхідним. Хлопець з власного досвіду знає, чого найбільше бракує.
«Чого не вистачає? Напевно, парасольок від «Граду», – жартує волонтер і одразу додає, – Насправді, не вистачає продуктів харчування, камуфляжу, там погода не радує. Бронежилети, каски, прилади спостереження. Хлопці, як кроти там сидять, техніки немає. Вони воюють на шкільних автобусах», – розповідає Стас Ісаченко.
За час існування громадської організації волонтери були на передовій вже більше десяти разів. При цьому, їздять не для «галочки». Перед кожної поїздкою вони зв’язуються із хлопцями та дізнаються, в чому найбільша потреба. Наприкінці січня навістили військових у Дебальцевому, Луганському, Слов’янську та Краматорську. Привезли солдатам їжу та питну воду, якої зараз катастрофічно не вистачає. А також теплий одяг та найцінніше – звісточки від рідних, аби ті знали, що на них чекають вдома. Кажуть, що допомагають всі, хто чим може: і звичайні громадяни, і підприємці, і представники міської влади.
У другій половині січня побували на передовій і броварські волонтери зеленої палатки біля «Варуса». Були в Щасті, Лисичанську, Артемівську та Дебальцевому. Привезли хлопцям все, чого їм так бракувало: продукти харчування, біноклі, ліхтарики, теплостанції, зарядно-пускові пристрої та теплий одяг.
«Велика потреба в теплому одязі. З цим там проблемі. Відношення Міноборони залишає бажати кращого. Вони допомагають, але вони думають, що якщо вони привезли хлопцям форму 56-го розміру, то вона всім підійде. А коли хлопці 48 розміру? Що їм робити? Бувають всякі нюанси. Тієї допомоги, яку має здійснювати Міноборони, немає. Якщо б вони все робили належним чином, то волонтерів би не було», – розповідає волонтер Оксана Савоста.
Єдине бажання солдатів, яке не змогли задовольнити – тепловізори. Бракує грошей. Один такий прилад коштує близько 150 тисяч гривень, тоді як волонтери зеленої палатки за весь час існування зібрали всього триста тисяч.
ШЛЯХ НА ПЕРЕДОВУ ПЕРЕКРИТО ОБСТРІЛАМИ
Зараз дістатися на передову практично неможливо. Проїзд до Дебальцевого перекритий українськими автоматниками та БМП. Дорога до міста під прицілом бойовиків, пропускають лише військових, розповідають волонтери.
«Ситуація там зараз жахлива. Обстріл йде з трьох сторін, не зрозуміло, звідки летить снаряд. Складно зрозуміти, хто стріляє – наші чи по наших. Ситуація, можна сказати, між небом та землею», – розповідає Стас Ісаченко.
Попри це, волонтери не можуть сидіти на місці. На початку лютого вони знову поїхали підтримувати «своїх». Відвідали село Луганське перед Миронівським блокпостом. Кажуть, земля тремтіла під ногами – за кілька кілометрів йдуть постійні обстріли та танкові бої.
Наступний пункт призначення – Артемівськ. Там ситуація більш-менш спокійна. Волонтери привезли допомогу до місцевого шпиталю. Кажуть, швидкі одна за одною привозять нових поранених, яким не вистачає навіть елементарних речей – капців та шкарпеток. Що вже казати про медикаменти. Все це волонтери привезли із собою, а ще такі очікувані «вісточки з дому».
Вже ввечері вони були в Костянтинівці. Їжа, одяг та інші речі першої необхідності відійшли на другий план, коли військові побачили акумулятори для бойових машин піхоти. Саме їх катастрофічно не вистачало військовим, розповідає волонтер Олександр:
«Техніка просто стояла, тому що вони не могли в мороз завестися – були погані акумулятори. Ось так держава турбується про наших військових. Ви уявляєте, цивільні забезпечують військових акумуляторами для БМП – нонсенс».
І знову в путь – Червоноармійськ – Красноградівка – Пески. Все, що було зібрано небайдужими броварчанами, передали прямо в руки військовим.
Вражає, що в населених пунктах неподалік від самого «пекла» люди живуть повсякденним життям. Вибухи для них вже стали звичною справою. «Ти їдеш, там десь вибухи, проте в той же час діти спокійно йдуть до школи, живуть повсякденним життям. Дивує, що вони вже настільки звикли до цього, що для них БТРи, війська на вулицях – це буденно, вони нормально живуть», – розповідає волонтер Олександр.
Прорватися до самого Дебальцевого так і не вийшло, українські військові категорично не пропускають цивільних у небезпечну зону.
Вся поїздка зайняла більше двох діб. Окрім передової волонтери відвідали броварчанина Максима Бондаря у Харківському госпіталі та переселенців у місті Чугуєв. Якщо від першого місця залишились лише приємні спогади – хлопець вже йде на поправку, то умови, в яких проживають вимушені біженці з Донбасу, шокували. 63 людини, серед яких третина – діти, живуть в двох затхлих кімнатах та миються в одній напіврозбитій душовій. Найбільше вразило волонтерів, що на всіх одна пральна машина, в яку за один раз можна загрузити не більше п’яти кілограмів. Люди вимушені стояти в черзі, аби попрати речі. Катастрофічна нестача в продуктах харчування, ділиться враженнями волонтер Олександр:
«Це вечірня школа. В одній кімнаті знаходяться по двадцять п’ять осіб. Задуха страшна та сирість божевільна, навіть шпалери відклеюються, а там грибок. І в цьому всьому – діти… Вони були дуже раді нас побачити, казали, що виживають тільки за рахунок волонтерів. Ми зараз збираємо для них речі, продукти, шукаємо спонсора, аби придбати їм нормальну пральну машину на 30 кілограмів, щоб хоча б п’ять осіб могли одночасно загружати речі».
Детальніше про це читайте в наступних випусках газети «Громадський ревізор».
НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ ДО ЗАХИСНИКІВ ВІТЧИЗНИ!
Волонтери розповідають, що все побачене залишило великий відбиток на серці. Єдине радує – українські солдати налаштовані тільки перемагати. В підтримку волонтери збираються найближчим часом знову спробувати прорватися через «Дебальцівське «кільце». І закликають громадян не бути байдужими та хто чим може допомагати нашим захисникам вітчизни. Як то кажуть «з миру по нитці..».
