А чи знаєте ви, що малесенька батарейка, яку ви викинули вчора у смітник, завдає непоправної шкоди навколишньому середовищу? Вона з легкістю може «пережити» вас та ваших онуків, виділяючи при цьому у повітря та ґрунт шкідливі речовини. Тож чи вартий один необдуманий вчинок такої шкоди навколишньому середовищу, вирішувати вам і тільки вам. А от які ще небезпеки приховують у собі банальні побутові речі та як від них «позбавитися» безпечно, читайте далі
1. Батарейки
Цинк, марганець, кадмій, нікель, ртуть – все це склад маленької батарейки. Разом з тим це важкі метали, які навіть у невеликих кількостях можуть завдати шкоди людині. Екологи переконують: одна «пальчикова» батарейка забруднює токсичними речовинами 400 л води або 20 кв. м ґрунту. Викинувши всього пару старих батарейок від пульта для телевізора на смітник, ви зіпсуєте 2 повні ванни, 16 відер і 3 чайника води. Лишень уявіть – у користуванні українців близько 1 мільярда батарейок. Тож, щоб вберегти і себе, і природу, батарейки потрібно здавати на утилізацію.
Раніше пункти прийому батарейок були лише в деяких торгових мережах, наприклад, «Ватсонс». Зараз же географія спеціальних скриньок для збору відходів значно розширилась. Компанія «Екологічні інвестиції» навіть створила «розумну» електронну мапу «Куди здати відходи». Працює і профільний сайт batareiky.in.ua.
У нашому місті вже декілька років успішно діє акція «Батарейки, агов!».
«Картонних боксів по місту у нас чимало. На початку акції ми встановили їх у всіх житлових будинках. І ними дійсно активно користуються люди. Не лише мешканці, а й багато комерційних структур взяли собі за правило, щоб збирати та привозити батарейки. Ми співпрацюємо з організацією «Батарейки, здавайтеся», і вже вони їх утилізують», – розповідає Максим Музика.
2. Люмінісцентні лампи та градусники
Зважаючи на вміст у них ртуті, належать до відходів першого ступеня небезпечності. Один грам цієї речовини здатний забруднити понад 3 300 000 куб. м повітря. При цьому у кожній лампі міститься приблизно 4 мл ртуті. Потрапляючи в організм людини, ця речовина сильно вражає нервову систему, нирки, печінку. Тож не слід зайвий раз наражати себе та оточуючих на небезпеку.
Проблема України – у відсутності законодавчої бази та централізованої системи збирання шкідливих відходів. По містах існують поодинокі, імпровізовані «міні-пункти» прийому, але не скрізь.
У Броварах, на жаль, немає жодної постійної точки зі збору відживших свій вік ламп. Доведеться їхати у Київ. Там варіантів багато. Серед перших всесвітня мережа видає компанії «Демікон», «Катран» та вже згадану – «Екологічні інвестиції».
«Майже щомісячно ми проводимо екологічні заходи. Взагалі наша компанія приймає різноманітне шкідливе сміття від батарейок до прострочених ліків та садових хімікатів. Цього разу в нас акцент на використані люмінесцентні лампи. Від однієї особи ми приймаємо до 5-ти ламп. Чому саме така кількість? Бо утилізація – це доволі затратний процес, тому ми не можемо брати у необмеженій кількості», – розповідають у компанії «Екологічні інвестиції».
Скляні градусники, які також містять смертельно небезпечну для здоров’я ртуть, вони також приймають. Але будьте готові, що якщо хочете здати лампи в більшій кількості або термометри – слід платити. Виходить, що за ініціативу громадян повинні платити самі ж громадяни. Але екологія дорожча.
Єдиним порятунком можуть стати торгівельні мережі як от «Леруа Мерлен» та «Епіцентр». Щоб здати люмінесцентні лампи, вам треба буде пошукати консультанта з відділу електротоварів.
«У нас немає спеціальних акцій зі збору такого роду відходів. Але якщо у вас невелика кількість ламп, то ви можете звернутися у відділ електротехніки. Там приймуть, але це за умови, що їх буде не більше 10. Батарейки ви можете приносити у необмеженій кількості», – повідомляють в гіперпермаркеті «Епіцентр».
3. Вироби із пластику та ПЕТ-пляшки
Полівінілхлорид, він же ПВХ та вініл, застосовується для виготовлення лінолеуму, віконних профілів, кромки меблів, упаковки побутової техніки, штучної шкіри, плівки для натяжних стель, сайдингу, труб, ізоляції проводів та кабелів, завіс для душу, обгорток для сиру та м’яса, пляшок для рослинних олій, а також деяких іграшок.
Це найбільш отруйний та небезпечний для здоров’я вид пластмас. При спалюванні полівінілхлориду утворюються високотоксичні хлорорганічні сполуки; після десяти років служби вироби, виготовлені з ПВХ, починають самостійно виділяти в довкілля токсичні хлорорганічні сполуки.
Існує інформація, що полівінілхлорид потрапляє в кров людини і викликає гормональні порушення. Загалом, 90% пластикових пляшок не переробляються, а їх період розкладання становить сотні і навіть тисячі років.
На щастя, з пластиковими пляшками ситуація краща. У деяких броварських дворах встановлені спеціальні контейнери для їх збору та усі пункти приймання вторсировини з радістю приймуть у вас непотріб, ще й копійку заплатять.
4. Побутова техніка
Прогрес стрімко йде вперед, щороку, щотижня і навіть щомісяця, з’являються все нові й нові пристрої, прилади. І питанням куди подіти працюючу, але застарілу техніку виникає, мабуть, у багатьох. Так, можна вивезти її на дачу, віддати/продати сусідові чи знайомому, віддати малозабезпеченим. Але навіть така різноманітність в більшості випадків приводить старий телевізор, мобільний телефон, праску чи магнітофон на полігон для сміття.
У ЄС всіх виробників техніки зобов’язали безкоштовно приймати відпрацьоване електричне обладнання. Наприклад, компанії Dell, Sony, Samsung, Nokia, Siemens та інші мають навіть свої програми з переробки, приймають стару техніку від споживачів та займаються її модернізацією або ж повторно використовують окремі деталі. Але в Україні немає відповідних законів. Держава зобов’язує утилізувати належним чином лише оргтехніку державних підприємств.
В Україні є компанії, що збирають побутову техніку на переробку, але вони працюють переважно із великими підприємствами. З фізичними особами мати справу невигідно як фірмі, так і самій особі – надто дорого буде здати свій старенький мобільник.
Тож, маємо те, що маємо. На жаль, у нашій країні не розвинена переробна галузь. Окрім цього, частина населення взагалі не знає, що, наприклад, батарейки не можна викидати, бо вони шкідливі. Інший бік питання в тому, що сама держава не може забезпечити належну систему збору та переробки шкідливих відходів. Тому люди просто вимушені кидати все до одного сміттєвика. Деякі через необізнаність, інші ж – «бо так простіше».
Софія Левицька
