Бажання отримати у власність квадратні метри є у будь-якої сучасної людини. Проте, через те, що деякі місцеві підприємства не бажають розлучатися із нерухомістю, мешканці гуртожитків не можуть обзавестись житлом. Наше видання дослідило ситуацію навколо гуртожитку Броварського заводу бетонних конструкцій, жителі якого не можуть приватизувати свої приміщення з 2008 року. Чому порушуються права громадян і хто у цьому зацікавлений, читайте далі у матеріалі.
Вже понад чотири роки керівництво БЗБК відмовляється віддавати гуртожиток до комунальної власності. Попри рішення місцевих депутатів, які зобов’язали передати нерухоме майно на баланс міста. Це сталося ще у 2011 році – згадує начальник юридичного відділу міської ради Альбіна Баба-Мірзоєва. Із того часу підприємство ігнорує всі спроби порозумітися із місцевою владою. Навіть на контакт не йде.
Виходить, пани б’ються, а в холопів чуби тріщать. Доки гуртожиток на Гагаріна, 12‑А не буде переданий підприємством до громади міста, його мешканці не зможуть приватизувати свої приміщення. За діючим законодавством для цього необхідно, щоб нерухомість перебувала у комунальній власності.
Водночас адвокати заводу з 2011 року часу не гаяли. Вони зробили чимало спроб визнати право власності БЗБК на гуртожиток через суди. Крім того підприємство претендує на низку інших об’єктів. Зокрема, йдеться про спортивний зал, площею понад 1000 квадратних метрів, дитячий садок та базу відпочинку в селі Пухівка. Загальна вартість усієї нерухомості перевищує півмільярда гривень. Мовляв, все це майно увійшло до статутного фонду заводу, коли приватизували безпосередньо виробничі потужності.
На суддів доводи позивача, судячи з усього, враження не справили. Першою інстанцією, яка ще в лютому 2012 року не пристала до вимог захисників БЗБК, став Господарський суд Київської області. Такий результат не задовольнив представників підприємства і вони взялися оскаржувати рішення у Господарському апеляційному суді. І знов Феміда виявилась невблаганною – позивачі отримали такий самий результат у вигляді відмови. Торік, у жовтні, крапку у справі поставив Верховний Суд України. Постановивши: не визнавати права власності заводу на нерухоме майно, що стало предметом позову. Тож, загалом слухання завершилося на користь територіальної громади.
Після цього міська рада використала всі можливі важелі впливу: до заводу неодноразово надсилали листи, сподіваючись, що вердикт таки виконають. Тож тепер, як розповідає керівник управління з комунальної власності Тетяна Данюк, влада міста добиватиметься, аби судді зобов’язали виконавчу службу вилучити технічну документацію на гуртожиток у БЗБК. Адже без цих паперів нерухомість оформити неможливо.
Аби розібратися у непорозумінні між підприємством та місцевою владою, наше видання вирішило дізнатися позицію керівництва заводу бетонних конструкцій. Подзвонивши за номером телефону, який вказаний на сайті БЗБК, та представившись журналістом, я запросив до слухавки керівництво. На тому кінці дроту жінка запитала, з якого приводу я телефоную. Я пояснив, що проводжу журналістське розслідування стосовно гуртожитку за адресою Гагаріна 12‑А. Тож, хочу з’ясувати, з яких причин, попри рішення Броварської ради та вердикту Верховного Суду України, об’єкт досі не переданий на баланс міста. У відповідь я почув, що підприємство не має жодного стосунку до нерухомості, про яку я запитую. І як я не намагався пояснити важливість почути думку іншої сторони, тобто позицію БЗБК, жінка залишилася невблаганною.
Після не дуже привітного спілкування з’явилася версія, що завод передав гуртожиток іншому підприємству. Але це припущення не виправдалося. Бо 25 лютого цього року завод знову звернувся до Господарського суду Київської області щодо гуртожитку на Гагаріна, 12‑А. Позивачем виступило все те ж ПАТ «БЗБК», а це свідчить, що нерухомість, на яку так очікує територіальна громада, знаходиться таки на балансі заводу.
На цей раз представники позивача вимагають визнати їх право власності на нерухомість за «набувальною давністю». Цей термін означає, що у випадку володіння чужим майном протягом певного терміну, його тимчасовий власник має право на нього претендувати. Щоправда, лише за умови, якщо фактичний власник не встановлений. Тож, виникає нонсенс: БЗБК не може не знати, кому належить гуртожиток, адже в усіх судових слуханнях, які тривають з 2012 року, представники заводу були безпосередніми учасниками судових процесів.
На жаль, приклад небажання передавати гуртожитки до комунальної власності у місті не поодинокий. Хоча, на відміну від БЗБК, інші об’єкти вже у процесі передачі на міський баланс. Схожа ситуація з гуртожитком «Заводу комунального устаткування» та житлом, розташованим за адресою Київська, 296‑А. На щастя для мешканців, український парламент дозволив приватизацію такого нерухомого майна до 2019 року. Відтак, у них ще є час здобути гарантовані законом квадратні метри.
Ігор Латунський
