25 грудня 2014 року Верховна Рада прийняла зміни до закону про Раду національної безпеки та оборони України. Чому це питання є нагальним та має цікавити пересічних громадян? Чому сама процедура прийняття Закону визвала шквал емоцій? Спробуємо розібратися.
Ще декілька місяців тому сама назва РНБО була на слуху лише у тих, хто наближений до владних коридорів, або занадто цікавиться політикою. Для багатьох українців суть та функції Радбезу були невідомі та нецікаві. Проте, з початком військових дій на Сході України Рада нацбезпеки та оборони набула дуже великого значення. Спочатку, коли її Головою призначили польового командира Майдану Андрія Парубія. Тепер у зв’язку з прийняттям Закону, що наділив РНБО дуже широкими функціями. Окремої уваги заслуговує і сам процес голосування за цей закон. Але про все по порядку.
Коротко про нововведення
Відповідно до змін, які вносить цей Закон, Апарат Ради національної безпеки і оборони стає юридичною особою. А це передбачає наявність власних майнових повноважень. Тобто апарат РНБО тепер зможе отримувати кошти, набувати майно та розпоряджатися ними за власною ініціативою. Далі. Відтепер Радбез «приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв’язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України», а також «координує виконання прийнятих РНБО рішень, введених в дію указами Президента України. Додаємо до цього координацію і контроль діяльності органів виконавчої влади у сферах протидії корупції, забезпечення громадської без пеки та боротьби зі злочинністю і отримуємо надструктуру з неймовірними повноваженнями.
Тобто тепер РНБО не просто здійснює поточну координацію органів виконавчої влади, як було раніше, а вже і контролює їх діяльність. І що важливо, Радбез стає головним у сфері антикорупційної діяльності. Тобто, структури, які створюються для протидії корупції (наприклад, Антикорупційний комітет), не будуть мати тієї самостійності, яку вони у своїй більшості мають у європейських країнах. Це викликає великі питання стосовно того, наскільки вони будуть ефективними у своїй роботі за наявності «опіки» від РНБО.
За новим формулюванням закону Президентові зараз надається можливість призначати до складу РНБО «інших осіб, які визначаються Президентом України». Тобто всіх, кого він побажає, а не тільки керівників центральних органів виконавчої влади. Це може означати, що таким чином готують ся вакантні посади для всіх, кому не знайшлося кращого місця, про те кого варто зберегти на політичній арені.
Як приймали Закон?
Варто зазначити, що саме через найбільш суперечливі норми Закон був проголосований лише з другої спроби. Причому з великими порушеннями Регламенту Верховної Ради. Якщо порахувати, то було порушено як мінімум чотири його статті – починаючи від того, що між провальним голосуванням та його повторним розглядом повинно минути не менше 10 днів, закінчуючи тим, що всі супровідні документи повинні бути надані депутатам у визначений строк та у повному обсязі. Закон був проголосований через два дні після того, як для його ухвалення не вистачило 2 голосів. При цьому було враховано лише 3 поправки, дві з яких належать близькому товаришу нинішнього голови Радбезу Олександра Турчинова. Крім того, Регламент вказує на те, що Голова Верховної Ради може підписати ухвалений Закон, якщо до нього немає зауважень. А такі зауваження були від групи депутатів (Лещенко, Найем, Заліщук та ін.), проте вони не були враховані спікером Володимиром Гройсманом, який вже увечері 25 грудня поста вив свій підпис під документом. Це дало право порівнювати його роботу зі спікерством Володимира Рибака, який за часів Президента Януковича керував Верховної Радою «з голосу» та часто ігнорував норми Регламенту.
Найбільш показовим у всій цій процедурі є поведінка окремих депутатів та окремої фракції. Так, фракція «Самопоміч» під час першого голосування утрималася у повному складі. За два дні коаліція переконала як «Самопоміч», так і деяких депутатів, що не входять до більшості. Така швидкість та те, що від першого до другого голосування суттєвих змін законопроект не зазнав, дають привід вважати, що на деяких депутатів здійснювався тиск задля позитивного рішення. І певні підтвердження тому є. Наприклад, один із головних спікерів БПП Ірина Геращенко після провального голосування заявила, що для неї дивне неголосування кількох колег, які, відповідно до статуту фракції, зобов’язані, якщо прийняте відповідне рішення, голосувати разом всі. «Я думаю, ми розглянемо це питання на фракції», – заявила вона. Це нагадує ситуації, які були у діяльності Верховної Ради минулих скликань, коли всі картки для голосування фракцій Партії регіонів та БЮТ були в руках конкретних осіб. За них голосували, не питаючи їхньої думки. Зрозумілим є невдоволення нинішніх депутатів, які заявляють, що їх знову позбавляють права на прийняття самостійного рішення.
У даному контексті цікава позиція депутата від Блоку Петра Порошенка Павла Різаненка, який є представником міста Бровари у Верховній Раді. Він дивним чином то був відсутній під час першого голосування за важливий законопроект, то вже через 10 хвилин голосував за направлення на повторне друге читання цього ж законопроекту. Причому в підсумку він таки «прогуляв» вирішальне позитивне голосування за розширення повноважень РНБО. Все це підтверджено на сайті Верховної Ради, де можна подивитися поіменні голосування з конкретними часовими межами.
Залишається лише здогадуватись про особисте ставлення до цього Закону Павла Олександровича. Можливо він в черговий раз (як і у випадку голосування за закон про міністерство інформполітики) «наступил на горло собственной песне» в ім’я чиїхось інтересів? Тоді виникає цілком резонне запитання, коли ж пан Різаненко почне нарешті відстоювати свою власну позицію у парламенті та діяти в інтересах своїх ви борців?
Чи витримає совість коаліції?
Неоднозначність розширення повноважень Ради нацбезки та те, в який спосіб це було зроблено, дає привід думати, що нинішня коаліція не така міцна, якою її намагається показати Президент Порошенко. Окрім того, найбільш суперечливі норми, які стосуються контролю РНБО над антикорупційними органами, можуть означати, що боротьба з корупцією, якої від України так вимагають європейські структури, може звестися до номінальної. І багато в чому цьому можуть завадити саме коаліційні депутати завдяки своїй неоднозначній позиції. Ті, хто може змінювати рішення задля покращення власного фінансового стану. Адже є у парламентській біль шості такі депутати, як Сергій Лещенко, Мустафа Найєм чи Світлана Заліщук, які в голос заявили, що проти «узурпаторського» за кону та проти прийняття у неконституційний спосіб. А є такі, які тишком-нишком бігають до зали Верховної Ради, коли їм вигідно (наприклад, наш броварській депутат).
У часи, коли наша країна перебуває у стані війни, дуже важливим є принципова позиція та прийняття рішень, які допоможуть цю вій ну виграти, а не затягнути її на невизначений термін. Ось приклад. Тепер рішення РНБО обов’язкові для виконання всіма органами виконавчої влади. Це робить його «надструктурою», яка фактично отримує весь контроль у питаннях безпеки та оброни держави. Тобто Міністерство оборони зараз фактично повністю змушене координувати свою роботу з РНБО. Навіть ту, що стосується питань оборонного бюджету. А враховуючи те, що і зараз діяльність Міноборони настільки забюрократизована, що учасники АТО вчасно не можуть отримати навіть матеріально-технічне забезпечення, не говорячи вже про поставки озброєння, то війна на Сході може затягувати ся ще й через необхідність проходу всіх питань через Радбез. Тобто, з одного боку, розширення повноважень Ради нацбезпеки, зважаючи на фактичний військовий стан, є досить актуальним. Проте, з іншого, чи не занадто багато всього опиняється у руках Олександра Турчинова, якого вже встигли охрестити «кривавим пасто ром»?
І головне. Для України критично важливо нарешті розпочати боротьбу з корупцією не «словом, а ділом». Західні фінансові інститути починають ставитися до виділення допомоги нашій країні, як до чогось на кшталт викиду грошей на вітер. Адже вони не бачать реальних реформ. Дійшло до того, що візит Президента Порошенка до Брюсселю наприкінці грудня був скасований з причини того, що «не на часі». Невчасний він тому, що Україна тягне з нагальними реформами, в тому числі і з антикорупційною боротьбою. Рішенням по РНБО керівництво державою створило ще одну перепону на шляху такої боротьби. Показовими у цьому плані є слова Комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства Йоганнеса Гана: «Ми готові і хочемо надати Україні безпрецедентний рівень фінансової підтримки, але мені видається зрозумілим, що умовою такої підтримки є про ведення реформ». Чи не станеться так, що у спробах українського керівництва проводити реформи ЄС може угледіти деякі нотки «узурпації влади», якими вважаються зокрема і певні норми нового закону про Раду національної безпеки і оборони. Від цього не виграє ніхто. Хіба що депутати, які бачать у голосуванні лише спосіб заробити політичні бонуси, а не висловити своє ставлення до законопроекту.
Анна Межова
